Анатомія білоруського Майдану. Чи прозвучить «Путин, помоги!»
Білоруський оглядач Олександр Класковський: «У Лукашенка великі шанси загасити протести»
У Білорусі третій день тривають масові протести, спровоковані фальсифікаціями на президентських виборах. Один убитий і десятки поранених – такий проміжний результат протистояння простих людей із силовиками. Точні дані про кількість поранених і затриманих відсутні. Влада не надає жодної інформації про них.
У країні не працює інтернет, глушиться мобільний зв’язок. Чи не єдиним джерелом інформації для активних білорусів є телеграм-канали, які здатні працювати на невеликій швидкості інтернету. Напередодні вони закликали до страйків працівників великих підприємств по всій країні.
На тлі цього країну покинула лідерка опозиції Світлана Тихановська, яку протестувальники вважають справжньою переможницею виборів. Головна конкурентка діючого президента Лукашенка виїхала до Литви.
В інтерв’ю «Главкому» політичний оглядач Олександр Класковський розповів про те, як від’їзд Тихановської позначиться на протестах, чому перемога опозиціонерки може допомогти Кремлю поглинути Білорусь. Експерт також шукав схожість протестів у Білорусі з українським Майданом і не виключив повторення 1937 року, коли НКВС жорстко знищувала підпілля у Білорусі.
Як від’їзд Світлани Тихановської до Литви позначиться на активності протестів?
Ніяк не позначиться. З самого початку Тихановська і її коаліція були дуже обережними в плані вірогідних вуличних протестів. Мабуть, вони (штаб кандидатки) боялися відповідальності, що можуть зняти з виборчої кампанії. Були лише обтічні лозунги про те, що, можливо, доведеться захищати свій голос. Штаб із самого початку не впливав на протести. Все, що ми бачимо, – це самоорганізація білорусів, це масове обурення результатами виборів, тим, що, на думку багатьох, вони сфальсифіковані. Саме це штовхнуло людей на вулиці, щоби там не казала влада про якихось іноземних ляльководів.
«Маємо безпрецедентний виклик для режиму»
Наскільки довго зможуть тривати протести без політичного лідера?
З одного боку, те, що протести децентралізовані, звичайно, ускладнює задачу владі. Адже у Лукашенка не так багато силовиків, щоби охопити всю країну. Хоча він і наростив силові структури, добре їх оснастив, ніби навіть гелікоптерами перекидають сили з міста в місто, але все одно у Білорусі не так багато підготовлених «космонавтів».
Нині маємо безпрецедентний виклик для режиму. Раніше під час минулих виборчих кампаній Мінськ ставав центром протестів, а тепер вони охопили всю країну.
З іншого боку, якщо немає плану, то, звичайно, дії протестувальників розрізненні, стихійні. Владі легше локалізувати групи протестувальників, зачищати простір.
Проводячи паралель з Україною, з Майданом, можна сказати, що в Україні на той час (перед Революцією гідності) був не такий сильний, не настільки жорсткий авторитарний режим. Було бродіння в елітах, були опозиційні депутати у Верховній Раді. У Білорусі цього немає. Консолідований режим, уся вертикаль слухняно виконує вказівки Лукашенка, силовики добре підготовлені, діють жорстко і без вагань. Вперше, і це безпрецедентно, стали кидати світло-шумові гранати у натовп, стріляти резиновими кулями, застосовувати водомети.
Важко говорити про перспективи протестів. Якщо загальними чином сказати, то оксамитові революції відбуваються там, де ослаблена держава, де є розкол в елітах. У Білорусі цього немає. Тому мирним людям протистояти цій потужній залізній машині дуже складно.
Який найбільш вірогідний сценарій розвитку подій ви бачите?
Теоретично, найкращим варіантом було би, якби влада вступила у якийсь діалог, постаралася пом’якшити ситуацію, постаралася би зняти напругу якимись кроками назустріч протестувальникам. Але це неможливо собі уявити, оскільки Олександр Лукашенко, у принципі, – жорсткий лідер. Він весь час каже, що готовий до найбільш рішучих заходів, аби «відстоювати країну». В його уявленні ті, хто виходить на акції, – це вороги, і з ним треба чинити як з ворогами. На жаль, я не бачу реальних шляхів хорошого виходу з цієї ситуації. Скоріше за все, влада буде продовжувати тупо давити протести. Хоча, ймовірно, вже переповнені усі тюрми, тисячі арештовані.
Сьогодні посипались повідомлення про початок страйків на великих підприємствах. Наскільки вони є фактором тиску на Лукашенка?
Про загальну картину складно говорити, адже інформація уривчаста, з телеграм-каналів. А цій інформації не завжди можна довіряти, інколи на два, а то і на 10 слід ділити повідомлення, які там розповсюджуються. Не даремно Лукашенко виступає проти приватизацій, реформ. Коли уся промисловість, вся економіка є державною, то набагато простіше контролювати підприємства у політичному плані. На кожному підприємстві є заступник з ідеології, який, мабуть, контактує зі спецслужбами. Тобто якщо хтось якісь не такі розмови починає, відправляється про це сигнал куди треба. Думаю, ініціаторів потенційних бунтів будуть старатися ізолювати. З іншого боку, хотів би згадати квітень 1991 року, адже саме в Білорусі були безпрецедентні масові протести, коли 100 тисяч робітників вийшли на головну площу Леніна.
Але ми маємо 26 років правління режиму Лукашенка?
Звичайно, багато що змінилося. Але несподіваний вихід на акцію робочого класу – фактор, який є тривожним для Лукашенка. Тоді також комуністичне керівництво Білорусі не думало, що раптом «покірний» пролетаріат покаже свою міць. Тоді влада пішла на серйозні поступки, робітникам підвищили зарплати. Звичайно, діючий президент не хоче, аби народні хвилювання охопили крупні підприємства. Адже коли виходить пролетаріат, з’являється дуже потужний фактор (тиску на режим).
Телеграм-канали сформулювали три вимоги протесту: визнання Тихановської президентом, звільнення політв’язнів і нові вибори. Якими ж насправді є вимоги, і хто сформулював ті, які нині розповсюджують інтернетом?
Скоріше за все, це спонтанні вимоги. Оскільки немає якогось штабу, який би розробляв ідеологію цих протестів, кидав би якісь гасла. Гасла стихійні, люди кричать «Уходи!». Головний фактор, який виводить їх на вулицю – незадоволення незмінністю влади, як не банально це звучить – жага до змін. Саме тому пісня Віктора Цоя «Перемен» стала такою популярною у ці дні.
«Російські танки? Небезпека існує»
Вже на початку активних протестів ми побачили стрільбу з боку силовиків. У відповідь протестувальники почали кидати «коктейлі Молотова». В Україні протести у 2013-му спочатку були мирними, але потім дійшло навіть до застосування вогнепальної зброї. Наскільки велика вірогідність повторення подібного сценарію у вашій країні?
Дійсно, насильство породжує насильство. Протест був винятково мирним. Але потім у мирних людей почали кидати гранати, стріляти кулями. Минулої ночі, наприклад, поранили кулею в коліно журналістку видання «Наша Ніва». Схоже, що по журналістах прицільно стріляли.
Думаю, Лукашенко подавлятиме протести, ні до якої допомоги він не буде звертатися. Перед виборами він проїхав по всіх частинах сил спеціальних операцій. Тобто у нього у другому ешелоні, за ОМОНом, за внутрішніми військами є армійський спецназ. Він сподівається, що йому вистачить власних сил, щоби задавити протести. Втручання Росії у цю ситуацію буде катастрофою для всіх, і для влади, і для їх противників. Були дискусії, а чи варто підтримувати ту ж Тихановську, бо нібито за нею рука Москви. Тобто може бути спровокована така ситуація, що прозвучить «Путін, допоможи!» і увійдуть до країни російські танки. Небезпека цього існує.
Є міркування, що в разі програшу Лукашенка, ситуація в Білорусі може піти за схожим за українським шляхом, коли за допомогою Росії, наприклад, буде оголошена «Вітебська народна республіка».
Це умоглядний варіант. У Лукашенка великі шанси загасити ці протести просто тому, що «проти лому немає прийому». Це по-перше. По-друге, якщо уявити гіпотетичну ситуацію, що Тихановська приходить до влади у результаті якоїсь оксамитової революції, то провів би паралель з Вірменією. Там переміг Нікол Пашинян. Москва це прийняла тому, що було розуміння, що все одно ця країна нікуди не дінеться, вона сильно прив’язана до Росії.
Характерна риса цієї кампанії у тому, що якщо раніше проти Лукашенка на виборах виступали представники національно орієнтованої або навіть націоналістичної опозиції, то на цих виборах йшли люди більш космополітичного складу, у яких риторика достатньо дружня до Росії. Це, до речі, вело і до неоднозначного ставлення до цих кандидатів з боку старої опозиції, яка не хотіла їх підтримувати, підозрюючи, що це гра на Москву. Я не думаю, що Москва втрутилася. Хоча сама по собі криза, момент безвладдя у сусідній країні – заманливий момент, щоби надати «інтернаціональну допомогу», прийти і навести порядок. Зрозуміло, що Москва зацікавлена утримати у своїх руках стратегічний плацдарм.
То це гра Москви? Наскільки Тихановська залежна від Кремля?
Складно сказати, тут ми йдемо в конспірологію. Це влада весь час намагалася намалювати присутність (у кампанії) руки Москви за чоловіком Світлани Сергієм Тихановським, за Віктором Бабарикою, за Валерієм Цепкалом і за самою Світланою Тихановською. Хоча вона узагалі випадково потрапила у цю виборчу кампанію. Я не думаю, що Кремль розробив якісь сценарії. Так, у всіх них, за винятком самої Світлани Тихановської, є певний російський бекграунд. Цілком можливо, що той же Бабарика консультувався з кимось у Москві перед тим, як піти на вибори. У заявах Цепкала було видно проросійські нотки, але це не означає, що якийсь дуже складний сценарій Москви був задіяний. Я не пам’ятаю, щоби Москва десь тонко діяла у сусідніх країнах. Якщо десь і намагалися змінити владу, то це було тупо і «топорно» і з цього стирчали вуха. Скоріше можна говорити про те, що всі ці фігури самі по собі, умовно кажучи, з проросійським відтінком, мають такі погляди. Навряд чи є пряме ляльководство з боку Москви.
Як Захід може вплинути на ситуацію, аби зупинити насильство?
Заяви із країн Заходу вже надходять. Хоча всі роки правління Захід був налаштований угодовницьки. До речі, після Криму (після окупації півострова Росією) пішов на прагматичне співробітництво з Лукашенком. Той же Євросоюз – це такий інертний інститут, якому складно поміняти курс. Якась риторика буде від них, але Захід не дуже налаштований конфліктувати з Лукашенком. Хоча, звичайно, це залежатиме, наскільки масштабними будуть репресії. Якщо далі проливатиметься кров, будуть жертви, то мимоволі Захід займе жорсткішу позицію. Вплив на Білорусь у них достатньо обмежений. Це по-перше. По-друге, коли стоїть питання, як утримати владу, йому начхати на будь-яку зовнішню реакцію, він не боїться ані санкцій, ані іншого. Найбільша небезпека, так може виявитися, що влада Лукашенка буде делегітимізованою. Це буде зручним моментом для Москви брати його за горло і вимагати поглибленої інтеграції. Не обов’язково вводити танки, можна послабленого Лукашенка примусити підписати «дорожні карти» (домовленості щодо поглибленої інтеграції Росії і Білорусі). А це буде тихе, «культурне» поглинання, що буде національною трагедією для білорусів.
Багато людей висловлюють думку, що Білорусь вже не буде такою, як до виборів. Але якщо Лукашенкові вдасться подавити нинішні протести, що саме зміниться в країні?
Нікуди не подінеться невдоволення. Зрозуміло, що виборча кампанія, яка минула, втягнула в політику широкі верства людей. Раніше лише загартована опозиція брала участь в протестах, багато хто її не розумів. Нині ж багато отримали по ребрах і прийшли до висновку, що слід змінювати владу. Оскільки країна в тупику, не розвивається. А влада чим далі, тим більше нахабніє. Це стало зрозуміло тим людям, які раніше думали про чарку і шкварку… Пара в білоруському політичному котлі буде наростати. Думаю, і для Лукашенка, навіть якщо він зараз розгромить протестний рух, і для політизованих білорусів настає дискомфортний драматичний період.
Маєте на увазі можливі репресії, подібні до репресій 1937 року?
Цілком вірогідно. Якщо Лукашенко придушить вуличний протестний рух, він почне зачистку різних майданчиків громадянського суспільства, незалежних ЗМІ, потім окремо буде розбиратися з усіма, хто, на його погляд, є ворогами. Але думаю, що суспільство буде чинити спротив.
Михайло Глуховський, «Главком»
Коментарі — 0