Казахстан. Що це було?

19 січня оголошено про скасування надзвичайного стану в Республіці Казахстан і останній військовик контингенту ОДКБ, за офіційними даними, покинув цю країну. Вони прибули туди 6 січня, а вже 11 січня місцева влада заявила про завершення їхньої місії. Раптова криза в Казахстані, її стрімкий розвиток та несподіване (але вочевидь не остаточне) завершення залишають питання: що це було?

Опис і версії подій

Є дві основні версії виникнення і розвитку кризи.

1. Повстав народ Казахстану, для якого підвищення ціни на автогаз з 60 до 120 тенге стало останньою краплею, що переповнила чашу терпіння, а потім це повстання використали правлячі клани для перерозподілу влади.
2. Мала місце ретельно спланована і блискавично проведена гібридна операція РФ проти Казахстану.

Насправді це питання не риторичне, воно має практичне значення. Відразу зазначимо, що наша аналітична група підтримує другу версію.

Розвиток «подій у Казахстані», як називають це російські медіа, містить ряд ознак гібридної агресії, до яких слід перш за все віднести:

• етапність дій (мирні протести без силового протистояння; силове протистояння без застосування зброї; розгортання силами спеціальних операцій агресора збройного протистояння без застосування відкритої військової агресії; введення військового контингенту, бажано під виглядом миротворчих сил);
• використання тих способів і методів дій, які спостерігались під час агресії в Криму і на Донбасі;
• об’єктивну спрямованість розвитку подій на розв’язання існуючих і наростаючих протиріч між РФ і Казахстаному – РФ основний і єдиний вигодонабувач;
• координованість дій, у тому числі і на початковому етапі стрімкого розгортання протестів, що вказує на їх спланований характер, тобто за визначенням містить ознаки операції;
• керована ескалація кризи, коли по мірі задоволення владою вимог протестуючих висувалися все нові вимоги, частина з яких була абсолютно неприйнятними (наприклад, відставка всіх гілок влади, у тому числі й президента); при цьому не зрозуміло ким готувалися і висувалися ці вимоги в умовах відсутності будь-якої організуючої сили протесту;
• використання принципів гібридної війни, таких як хибно-цільове програмування та самодеструкція, коли агресор переконує противника діяти на досягнення хибної мети або в хибний для нього спосіб і, як наслідок, потенціал противника працює на самознищення (приклад: якщо погодитись і прийняти версію, що на етапі усвідомлення загрози втрати своєї влади, оточення Нурсултана Назарбаєва, самостійно чи за порадами агентури впливу, прийняло рішення використати потенціал підконтрольних спецслужб для організації масових безладів і на цій хвилі позбавити влади чинного президента Токаєва. Але такі дії не тільки дискредитували мирний протест, що саме по собі містить ознаки спеціальної операції, а й виявились самодеструктивними, вони створили умови для переходу до наступного етапу гібридної операції агресора – введення миротворчого контингенту на його умовах);
• намагання створити в країні вакуум влади в результаті задоволення вимог протестувальників щодо відставки уряду, розпуску парламенту і відставки президента. Нову владу пропонувалось сформувати з делегатів громад, відібраних невідомо яким чином. Саме у цьому й полягає сутність гібридної війни – ліквідація визначеності та статусів, формування невизначеності і хаосу;
• намагання створити ситуацію суцільного безвладдя – повністю повторює дії РФ під час гібридної агресії проти України, зокрема немотивована втеча Віктора Януковича вже після досягнення домовленостей між владою і опозицією з врегулювання конфлікту.

Разом з тим, гібридна агресія РФ проти Казахстану в порівнянні з агресією проти України має ряд відмінностей:

• Намагання зробити агресію максимально несподіваною, на перший погляд відсутність потужної інформаційної компанії, яка б передувала гібридній агресії.
• Ставка на максимальну швидкість проведення агресії, так би мовити гібридній бліцкриг. Це позбавляло можливості потужних геополітичних гравців, які мають свої інтереси в регіоні, вплинути на розвиток подій (хоч це не завадило їм ефективно втрутитись вже по завершенні здавалось би виграної агресором кампанії).
• Як під час проведення операції, так і сьогодні, ми не маємо інформації щодо спрямовуючої сили ні на рівні політичних сил, ні на рівні фізичних осіб, перш за все, на початковій фазі розгортання протестів. Сили наближені до Назарбаєва навряд чи почали розгортання протестів під гаслом «Старий, іди!», а його противники не мали можливості підготувати такі протести, так як спецслужби, знаходились під контролем найближчого оточення Назарбаєва. Таким чином відбулись події, які вочевидь носили організований характер, а організаторів не видно, вони в глибокій тіні. Це одна з ознак того, що за організацією подій стояли іноземні спецслужби зацікавленої сторони. Спецслужби та інші силові органи Казахстану, могли бути використані всліпу чи свідомо на етапі розгортання збройного протистояння протестуючих з владою, але їхні дії об’єктивно сприяли реалізації планів агресора.
• Проведення на заключній фазі агресії операції з превентивного запобігання розгортанню руху опору. Менше ніж за тиждень після введення в Казахстан російських військ відбулись масові арешти. Було затримано більше 12 тис. осіб. Щодня затримувалось і заарештовувалось понад 2 тис. осіб. Затримання відбувались не під час мітингів, що могло б пояснити їхню масовість, а точково, за адресами проживання. Причому затримання й арешти проводилися не лише в Алмати, де відбулись погроми, а й по всій країні. Серед затриманих та заарештованих – правозахисники, блогери, журналісти. Масовість арештів за короткий час вказує на проведення заздалегідь спланованої операції, яка носила характер забезпечення введення військового контингенту ОДКБ. Особи з числа національно-патріотичних сил і найбільш політично активні громадяни, яких планувалось заарештувати, могли бути заздалегідь визначені під час підготовки російськими спецслужбами гібридної агресії і уточнені в ході проведення акцій протесту.

Агресор робить висновки з невдач у гібридній війні проти України, удосконалює стратегію і тактику її ведення.

Росія і Казахстан. Відносини

Однією з умов реалізації імперської політики Росії зі здобуття статусу одного з «полюсів світу» є встановлення повного контролю над країнами колишнього СРСР.

Казахстан є ключовою країною для контролю за чотирма іншими ексреспубліками СРСР в Центральній Азії, які не мають сухопутного кордону з РФ. Тому втрата надії на «приєднання» Казахстану до «союзної» держави фактично ставить хрест на імперських планах ще і з географічних причин: Узбекистан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан відокремлюються від Росії територією Казахстану.

Після російської агресії проти України в 2014 році Казахстан хоча й не визнав офіційно анексію Криму, водночас формально проводив політику у фарватері РФ як член ЄАЕС та ОДКБ.

Паралельно з цим всередині країни проводилася політика відродження національної свідомості та відходу від постулатів «русского мира» (наприклад, рішення Назарбаєва у 2017 році про переведення казахської мови на «латиницю» до 2025 р.). При цьому з керівних посад поступово вимивалися кадри російськомовної діаспори.

Назарбаєв очолював Казахстан 30 років. У 2007 році парламент надав йому право як першому президенту балотуватися на посаду необмежену кількість разів. Востаннє його переобрали у 2015 році – тоді Назарбаєв набрав 97,75% голосів виборців (фото: reuters)

Така політика не могла не викликати роздратування керівництва РФ, яке безумовно бачило в ній загрозу своїм імперським планам. Але війна з Україною, отримані за неї санкції, погіршення економічної ситуації не надавали можливості переведення гібридної боротьби проти Казахстану в активну фазу.

Водночас аналіз контенту в інформаційному просторі стосовно казахсько-російських відносин, принаймні з кінця 2020 року свідчить про їх загострення та фактичний перехід до мови «погроз» з боку офіційних осіб РФ.

Ситуація характеризувалась:

1. Радикалізацією територіальних претензій до Казахстану з боку РФ та зустрічних звинувачень з боку казахського суспільства та політикуму на адресу офіційних осіб РФ у шовінізмі, прихованій незгоді з анексією Криму (принаймні з метою виключення такого сценарію на півночі республіки).

Тріада радикальних заяв про необхідність повернення «исконно русских» земель північного Казахстану до лона РФ, що пролунали в грудні 2020 року з боку депутатів Держдуми В’ячеслава Ніконова, Євгена Федорова та Володимира Жириновського, була опонована не менш радикальними заявами окремих депутатів казахського парламенту щодо необхідності зміни російських назв північних міст, переселення до цих регіонів етнічних казахів, намаганням Казахстану стати вільною країною без «опіки» РФ.

У подальшому рівень озвучених «претензій» було піднято до рівня президента РФ, який у червні 2021 року у своїй програмовій статті заявив про необхідність повернення російських земель ексреспубліками, які вони отримали під час знаходження в СРСР, що викликало в експертному середовищі Казахстану зустрічні «позови» до РФ щодо повернення казахських земель (зокрема, Оренбурга, який був навіть столицею, та частини території біля російсько-монгольського кордону).

На цьому тлі визначальними для Кремля були заяви фактичного на той час керівника Казахстану Назарбаєва щодо недоцільності підняття територіальних претензій, оскільки в історії були часи, коли Росія сплачувала данину Золотій Орді, історичним спадкоємцем якої вважає себе Казахстан (липень-2021), а також недоцільності визнання російського статусу Криму (грудень-2021).

2. Показовим загостренням етномовних суперечок, які мали ознаки інформаційних операцій.

Діяльність на початку серпня 2021 року як мінімум у восьми містах Казахстану (в тому числі північних російськомовних) так званих «мовних патрулів» у складі членів націоналістичного руху Til Maydani («Хвиля мови») викликали різку критику з боку вищого керівництва та парламентарів РФ. Показовим є наявність «експертних» думок про аналогічність «антиросійських» подій в Казахстані та Україні з боку інституцій РФ, що належать до угрупування сил для проведення гібридної агресії, зокрема Інституту країн СНД. При цьому протягом тижня після активної фази «патрулювання» в інформаційному просторі РФ набули резонансу побутові інциденти в містах Нур-Султан та Сарканд з ознаками інформаційних операцій – з насильством проти російських дітей (щось на зразок «распятого мальчика» в Україні).

Діяльність «мовних» патрулів неодноразово викликала реакцію російського МЗС, кульмінацією чого стало визначення цього «феномену» в листопаді 2021 року у статті міністра Сергія Лаврова як чинника, що прийшов до країни-сусіда «ззовні» та є «антиросійською» операцією.

Завершення 2021 року охарактеризувалося ухваленням казахстанським парламентом рішень з питань візуальної інформації, які передбачають необхідність використання переважно казахської мови на вказівниках та рекламних вивісках, що викликало чергове невдоволення з боку депутатів Держдуми, структури яких, на думку авторів, входять до угрупування сил РФ для ведення гібридної війни (Костянтин Затулін, Олександр Бородай).

На цьому тлі в інформаційному просторі позиція президента Казахстану Касим-Жомарт Токаєва виглядала як проросійська (захист російської мови, засудження адміністрацією Президента «мовних патрулів» тощо);

3. Засудженням призначення на державні посади Казахстану «русофобів» з боку російських структур.

Негативний резонанс у джерелах, що об’єктивно підозрюються у проведенні інформаційних операцій, викликало призначення віцеміністром інформації Казахстану Ахмета Умарова, який раніше, за версією російських ЗМІ, під псевдонімом TurkMedia викладав у соціальних мережах «русофобські» заклики.

При цьому фактичний керівник країни Назарбаєв міг розглядатись Кремлем як «пособник» таких незворотніх процесів, який до цього ж обмежує повноту влади Токаєва, контролюючи силові структури. Додатковим мотивом для дискомфорту Путіна була первинна відсутність особистих зобов’язань перед ним з боку Назарбаєва, який очолив Казахстан ще в далекому 1989 році.

Касим-Жомарт Токаєв (фото: kazaknews.kz)" width="900" height="506" /> 19 березня 2019 року Назарбаєв пішов у відставку, а новим президентом став Касим-Жомарт Токаєв (фото: kazaknews.kz)

На думку авторів, саме загострення російсько-казахстанських відносин у суспільно-політичній сфері протягом 2021 року (певну роль у якому зіграли й російські спецслужби) переконало силові структури, Путіна та його оточення у тому що процес виходу Казахстану з-під контролю РФ стає незворотнім. Це спричинило ухвалення рішення про проведення операції зі встановлення повного контролю над Казахстаном з боку РФ.

Замисел і проведення

Проведення операції за «донбаським» сценарієм у вигляді створення павлоградських чи уральських «народних республік» як фактору впливу на центральну владу однозначно позначила б російську участь та викликала додаткові санкції з боку Заходу. Тому у Кремлі вирішили, що ефективніше буде проводити свою політику через легітимну, але підконтрольну центральну владу Казахстану.

Реалізувати ж такий задум можна шляхом усунення від фактичної влади «самостійного» Назарбаєва на користь іншої особи (бажано легітимної в очах світової спільноти), яка має бути зобов’язаною повнотою влади особисто Путіну.

Основними принципами майбутньої операції було визначено:

• забезпечення несподіваності в проведенні операції;
• проведення операції в максимально стислі терміни;
• рушійною силою «хаосу» мають бути виключно етнічно казахські сили, а не російськомовні з північних областей;
• безпосередні приводи для дестабілізації мають бути пов’язані з природніми причинами, бажано соціально-економічними.

Дотримання цих принципів повинно було забезпечити максимальну прихованість російського сліду в подіях, і це значною мірою вдалося.

Як відомо, формальним приводом для протестів стало підвищення ціни за автогаз до 120 теньге (7,7 грн.) за літр. Для оцінки чутливості такого підвищення розглянемо рівні доходів населення Казахстану і України. За офіційними даними Бюро національної статистики Агентства із стратегічного планування та реформ Республіки Казахстан, середня заробітна плата в Мангіустанській області, звідки почались протести, за ІІІ квартал 2021 року становила близько 346,5 тис. теньге (понад 22,1 тис. грн.), що не лише більше за загальноказахстанський рівень 243,7 тис. теньге (15,6 тис. грн.), а й є другим показником серед 17 регіонів Казахстану. При цьому головні міста Нур-Султан та Алмати за аналогічним показником займають відповідно третє (328,6 тис. теньге) та четверте (283,7 тис. теньге) місця. При цьому споживчі ціни на продукти харчування, як і взагалі вартість проживання в Казахстані, нижчі, або приблизно такі, як в Україні.

Виходячи з українських реалій із середньою ціною на скраплений газ на рівні 17 грн. такий привід для масових протестів виглядає сумнівним.

Звісно, для того, щоб напевно стверджувати про штучність приводу, доцільно б було дослідити різницю в доходах між різними верствами населення Мангіустанської області, співвідношення цих верств у відсотках; частку витрат пересічного мешканця області на паливо із власного доходу, індекс споживчих цін; можливо, враховувати психологічні чинники ситуації для населення (темпи багаторазових підвищень ціни за короткий проміжок часу та лавиноподібний наслідок – поступове підвищення цін на товари широкого вжитку), ставлення населення до місцевої влади тощо.

Але навіть наведені цифри вказують, що зазначене підвищення було лише формальним приводом, але не причиною протестів. І з цим погоджуються практично всі експерти. Більше того, формальний привід такого рівня не міг викликати фактично одночасний спалах протестів, які миттєво охопили всю країну. Справедливим буде припущення про використання російськими спецслужбами економічного приводу як іскри для початку операції, перетворення «природнього» через погіршення соціально-економічного становища у штучне «критичне».

У питанні встановлення політичного контролю за країною-жертвою з боку Кремля не останнє місце займає економічний чинник, а у питанні Казахстану він набуває геополітичного значення. Так, за дослідженням президента Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайла Гончара, Росія через підконтрольну владу Казахстану отримує важіль впливу на американську Chevron Corporation. Ця впливова компанія має активи з видобутку енергоносіїв на Заході Казахстану, які транспортуються до споживачів через територію РФ.

У випадку приведення до влади в Казахстані цілком підконтрольного Кремлю режиму, Путін через казахстанську владу міг би створити загрозу припиненню діяльності американського гіганта, використовуючи при цьому, наприклад, «екологічний» чинник (посилений при необхідності диверсіями за участі російських спецслужб). При цьому американська компанія може бути підведена до вибору, або «лобіювати» у вищих ешелонах влади США питання в інтересах РФ (наприклад, в питаннях санкцій), або втратити не лише активи на користь підставних структур РФ та Казахстану «за залишковою вартістю», а також і вкладені за часів незалежності Казахстану інвестиції (за інформацією Гончара прямі американські інвестиції за цей час складають близько $54 млрд).

Отже, розвиток ситуації у Казахстані за останній рік, посилення загрозливих для геополітичних інтересів Росії тенденцій у сфері міжетнічних відносин, разом з можливістю для Кремля здобути додаткові важелі впливу на керівництво США через транснаціональні корпорації, що мають активи в Казахстані, стали визначальними чинниками рішення Путіна про проведення операції зі встановлення контролю над керівництвом Казахстану.

Прикметно, що під час проведення РФ операції в Казахстані, обов’язковий дотепер елемент гібридної війни, інформаційна підготовка, проводився опосередковано. Нагнітання російсько-казахських суперечок, формування в російському суспільстві думки про домінування в Казахстані націоналістичних антиросійських поглядів проводилось в ЗМІ та соціальних мережах за загальними правилами російської пропаганди та виглядало як система дій з періодичними інформаційними ударами. Така форма проведення інформаційного впливу не демаскує підготовку агресора переходу до активної фази компанії. Аналогічні інформаційні дії російської пропаганди можна дослідити й стосовно України, Азербайджану, Молдови, країн Балтії та навіть Польщі.

Провал і його причини. Спроба реконструкції

Найбільшою загадкою казахстанських подій для оглядачів була особиста доля Назарбаєва, проти якого особисто та його клану власне і відбулося народне повстання. Він не з’являвся на публіці з 28 грудня минулого року, а повідомлення прес-секретаря чи молодшої доньки не були переконливими.

18 січня, коли ситуація в країні значною мірою стабілізувалася і контингент ОДКБ покинув Казахстан, той, кого називали Єлбаси виступив з відеозверненням до народу. Його ключове повідомлення – це відповідь на головне гасло протесту «Шал кет!» (Старий, іди!). І прозвучало воно так: «Я вже на пенсії…»

Назарбаєв справді був весь цей час у столиці і в доброму здоров’ї. І він справді був у постійному контакті з президентом Токаєвим, який узгоджував з ним усі дії. Два роки тому Назарбаєв вже оголошував, що передає владу новообраному президенту, але у Казахстані це, вочевидь, не одномоментний крок. Передача усієї повноти влади за задумом мала тривати до 5 років, але зараз вона прискорилася.

І це прискорення відбулося саме завдяки російському гібридному бліцкриґу. За деякими даними, пришвидшене переведення фази мирного протесту у фазу збройних сутичок і мародерства відбулося з ініціативи й під керівництвом саме російської сторони. І Токаєв і Назарбаєв публічно говорили що на їхню державу відбувся напад зовнішніх сил, не конкретизуючи яких саме.

А тепер гіпотеза, яким чином їм вдалося ці «зовнішні сили» нейтралізувати: знаючи або здогадуючись, що організатором погромів у Алмати є російські спецслужби, керівний тандем Казахстану вдався до східних хитрощів – використав для боротьби з ними їхній же контингент «миротворців». Причому зроблено усе було демонстративно, через телетрансляцію засідання ОДКБ по відеозв’язку з публічним запрошенням. Ризик того, що росіяни вже не вийдуть з Казахстану, звичайно, був. Про нього публічно попереджав держсекретар Блінкен.

Але розрахунок Токаєва-Назарбаєва виявився точнішим. Путін відступив під величезним міжнародним тиском, який чинили на нього без зайвого розголосу в особистих контактах світові лідери. Вирішальним був телефонний дзвінок китайського лідера Сі Цзіньпіна після необережної фрази Путіна «Ми не дозволимо щоб у нас вдома…» і далі за текстом. З’ясовувати свої відносини два диктатори будуть вочевидь на відкритті Пекінської Олімпіади наступного місяця. А поки що довелося відповзти додому.

Крім цього казахстанські керівники змогли переконати Кремль у згубності для Росії переведення гібридної операції у фазу окупації чи територіальних претензій до Казахстану. Не виключено, що серед переконливих аргументів були і докази причетності російських структур типу «вагнерівців» до вуличних боїв у старій столиці.

Висновки

Таким чином, військово-політичним керівництвом РФ робляться висновки з причин невдач, які супроводжували агресію проти України.

Теорія і практика підготовки і ведення гібридної війни знаходяться в розвитку.

Вирішальними для успіху (уникнути покарання за агресію) стають максимальна прихованість підготовки агресії та взагалі причетності агресора до неї, а також швидке проведення дій в активній фазі.

На завершальній стадії проводиться заздалегідь спланована операція із запобігання розгортанню руху опору.

Нововведення, які апробовані РФ в Казахстані, можуть бути застосовані в інших країнах, в тому числі в Україні.

Розуміння того, що відбулось створює передумови для запобігання проблемам в майбутньому.

Володимир Горбач, політичний аналітик Інституту Євроатлантичного співробітництва

Сергій Савченко, директор Центру вивчення і протидії гібридним загрозам

Статтю підготовлена у рамках проекту «Сприяння проукраїнській інформаційній політиці, аналіз контенту і наративів» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».