Щоразу, коли Німеччина намагається втекти від історії, історія повертає її назад
Незалежно від того, чим закінчиться українська криза, є одне питання, яка присутнє, але яке часто-густо не помічають, – це німецьке питання. Саме воно хвилює Європу протягом століть. Після наполеонівських воєн Європу хвилювало питання, чи об’єднається Німеччина в єдину державу. Це хвилювало й німців, особливо вождів їх неспокійних околиць, бо в епоху монархів та імператорів правитель може бути лише один. Та для решти Європи перспектива відродження Священної Римської імперії, колись могутнього утворення, навіть без почуття єдності чи спільної «німецької» ідентичності, була страшною. Імовірність того, що вона може перейняти мілітаризм Пруссії, ще більше загострювала їхні побоювання.
Німецьке питання загрозливо насувалося, але відповіді на нього не було до 1871 року, коли Пруссія та Отто фон Бісмарк умовили уламки Німеччини принаймні частково об’єднатися. Німеччина була слабеньким експериментальним утворенням, яке, попри все, перемогло Францію у швидкій війні. Це перетворило південну католицьку частину Німеччини на нову національну державу. Таким чином була створена Німеччина, а Франція зазнала поразки.
Наступне питання полягало в тому, якою буде німецька держава. У Європі, яка нині була побудована на основі промислової революції, нова Німеччина випередила Францію і кинула виклик Сполученому Королівству як економічному центру. (Особливо лячними були спроби Німеччини створити флот.) Саме існування об’єднаної Німеччини підірвало той баланс сил у Європі, який був встановлений після поразки Наполеона.
Обидві світові війни розгорнулися навколо німецького питання. Після 1945 року питання, здавалося, було вирішено, та, на жаль, Німеччина була занадто стратегічно важливою для США і Радянського Союзу. Передові позиції СРСР постали у Східній Німеччині. Для охорони Західної Німеччини було створено НАТО, а для охорони її східного кордону були створені військові сили Західної Німеччини. Західна Німеччина, багата висококваліфікованими спеціалістами здійснила економічне диво, що підняло Німеччину на вершину європейської економічної ієрархії.
Країна стала передовою в холодній війні. Німці цього не хотіли; вони хотіли об’єднаної Європи, яка б поховала німецький націоналізм під новими інституціями та створила б основу для економічного зростання. Європейський Союз мав на меті досягти обох цих цілей, але зазнав засадничої невдачі. Німеччина постала не лише як головна економічна сила блоку, а і як фактичний арбітр у європейських справах. Приховане холодною війною німецьке питання знову стало зрозумілим. Німеччина стала панівною силою в Європі.
Справжнім бажанням більшості німців було не дозволити економічній силі країни затьмарити її позицію просто однієї з європейських сил. Після закінчення холодної війни Європа зосередилася не на військовій силі, а на процвітанні. Але історія вирішила по-своєму. Процвітання Європи не було однорідним, а сама Німеччина не була застрахована від ходи історії. Інтереси членів ЄС виявилися глибоко різними. Економіка Італії не змогла витримати того, що було потрібно Німеччині. У східних європейців виявилися цінності, які німці не люблять. Іншими словами, реальність виявилася набагато складнішою, аніж того бажали німці.
І тому, коли криза розгорнулася вздовж кордону України, знову постало німецьке питання. Росія піднялася після розпаду Радянського Союзу як військова сила, що наполягає на перебудові України та Східної Європи відповідно до своїх інтересів. Німеччина залежить від Росії в енергетиці, і вона жахається від можливості збройного конфлікту на її сході. НАТО зараз є пасткою для Німеччини, яка змушує Німеччину співпрацювати в тому, чого вона не хотіла робити: готуватися до потенційної війни. Вона відмовилася відправляти зброю в Україну, розійшовшись у позиціях зі США та Великобританією. Вона не може дозволити собі ризикувати своїми економічними відносинами з Росією. Щоразу, коли Німеччина намагається втекти від історії, історія повертає її назад.
Для Німеччини життя після Другої світової війни, але особливо після холодної війни, було пов’язане з економікою. Через ЄС вона досягла того, чого не могла досягти з 1871 року: панування в Європі. І це сталося без того насильства, яке століттями розривало континент.
Та це може відійти в минуле. Росія, менш потужна, ніж раніше, але все ще потужна, відвойовує землі у своїй вимріяній сфері впливу. США знову в обороні. НАТО все ще існує, і Німеччина є його частиною. Таким чином, Німеччина має важливе значення в українській справі. Економічна міць, економічні потреби, острах перед війною й острах перед тим, яким буде мир, розривають німців.
Німеччина сподівалася, що її минуле можна буде забути. Але в цьому протистоянні німецьке питання є життєво важливим. Те, як Берлін відповість на це питання – або як інші намагаються відповісти на нього – знову змінить Німеччину та Європу. Німеччині це може не подобатися, але це питання виникло ще з часів битви в Тевтобурзькому лісі. Нації не вибирають ті питання, які їм ставляться.
Автор – Джордж Фрідман,
американський політолог, засновник та головний виконавчий директор недержавної розвідувально-аналітичної організації Stratfor
Переклад: Дмитро Івахненко, для «Главкома»
Читайте також:
- Чому Берлін не дає зброї Києву? Пояснюють німецькі дипломати та експерти
- Роланд Фройденштайн: Німці розуміють небезпеку Путіна, але вони його бояться
- Джордж Фрідман: Росіяни чесно сказали, що не мають наміру нападати на Україну. У них є «більша риба»
- Річард Бренсон: Україна та Росія. Мої думки
- Френсіс Фукуяма: Чому Україна має значення
- Вільям Тейлор: Путін одержимий Україною. Ви перебуваєте під дулом пістолета
Коментарі — 0