Справжня роль Білорусі у війні з Україною
тема №1
«Його роль – просто стояти збоку»
Білоруський політолог Валерій Карбалевич: «Лукашенко сам в шоці від цієї війни»
28 лютого відбулися важкі перемовини між українською та російською делегаціями з приводу припинення Кремлем кривавих бойових дій в Україні. Цей віроломний напад засудило все світове співтовариство. Спочатку президент Росії Володимир Путін наполягав, аби зустріч з його українським колегою Володимиром Зеленським відбулася в Мінську. Але наразі місто, де 2015 року були освячені легендарні домовленості, є надто токсичним: Білорусь фактично стала сателітом Москви, дозволивши тій завести свої війська під виглядом навчань, а потім і залишити їх на невизначений термін. Російські війська зараз поводяться в сусідній країні, як їм заманеться, – перетинають звідти кордон з Україною та завдають ракетні удари по українських містах та інфраструктурі.
Сам Лукашенко підіграє Кремлю не тільки наданням своїх полігонів, а й відповідною риторикою на адресу української влади та синхронним з Росією перекриванням поставок нафтопродуктів. Показово, що своє звернення до українців, в якому він закликав їх «зупинитись», було присвячено до Дня захисників Вітчизни – якраз напередодні «спецоперації», оголошеної Путіним. При цьому за деякими ознаками звернення було записано набагато раніше, можливо, на прохання з Москви. Інше питання – чи був Лукашенко обізнаний щодо масштабу авантюри свого «старшого брата». Але тепер має бути готовим в будь-який час відправити в Україну власні, хай і відносно невеликі війська.
Тим не менш, офіційний Київ погодився на зустріч. Проте з менш представницьким складом учасників, і не в самому Мінську, а на україно-білоруському кордоні в районі річки Прип’ять. Втім президент Білорусі Олександр Лукашенко знову витягнув зі скрині та приміряв на себе вже запилену рясу посередника та миротворця. Зеленський навіть подзвонив Лукашенку, якого раніше називав нелегітимним президентом, та запевнив, що Україна не збирається нападати на Білорусь.
Напередодні в самій Білорусі відбувся так званий референдум, на якому білоруський народ мав схвалити нову Конституцію. Після протестів, які сколихнули країну після президентських виборів, на яких «надцятий» раз переміг Лукашенко, аби показати свою компромісність, диктатор заявив, що треба просто переписати Конституцію. І переписав: фактично призначивши себе пожиттєвим лідером і прикрившись «фіговим листком» у вигляді Всебілоруських національних зборів, які він і буде контролювати. Окрім того, з Конституції прибирається нейтральний та без’ядерний статус Білорусі. Нову президентську ініціативу очікувано «підтримали» біля 65% білорусів.
Білоруський політолог, оглядач білоруської редакції «Радіо «Свобода» Валерій Карбалевич розповідає про роль Білорусі у війні, пояснює, чому Лукашенко знову вирядився і миротворця та які насправді настрої у білоруському суспільстві.
«Війна, тим більше з Україною, дуже непопулярна в Білорусі»
«Не є секретом, що сьогодні Лукашенко не є самостійним політиком, а повністю залежить від Росії, – констатує політолог. – Але хочу звернути вашу увагу, що в 2014 році позиція Лукашенка в ході конфлікту Росії з Україною була ближче до нейтральної. Сьогодні вона є зовсім іншою, бо після останніх президентських виборів були багаточисельні протести, а в 2014 році Лукашенко все ж спирався на підтримку значної частини білоруського суспільства. Зараз у нього особливого вибору нема: він навіть не дозволяв Росії використати свою територію, а в нього просто ніхто про це не питав. Він, як сам казав, ледь не зі ЗМІ дізнавався, що російські військові стріляли з території Білорусі.
Що стосується того, чому зараз він виступає посередником, то Україна сама на це погодилася, як і на те, аби вести перемовини на прикордонній території. Це свідчить про те, що українське керівництво опинилося в такій важкій ситуації, аби йти на подібні компроміси.
Коли ще в цей масштабний конфлікт ніхто не вірив, Лукашенко заявляв, що Україна готує якісь провокації на кордоні, концентрує силовиків і таким чином фактично підіграв Росії зі вводом військ на територію Білорусі нібито під маскою навчань. Тобто ще тоді Росія підштовхувала його до таких висловлювань та дій?
Думаю, це зараз не має значення. Напевно, він сам був зацікавлений в максимальному нагнітанні напруги навколо Білорусі. Це було одночасно і помстою Заходу за його невизнання, і демонстрацією лояльності Росії. Він біг попереду потяга з тією ж міграційною кризою. Але тут треба зауважити, що постійне нагнітання напруги було для нього добрим, а от перетікання її у повноцінну війну – навряд чи. Він сам в шоці і тепер намагається крутитися якимось чином, аби вивернутися від цієї неприємної для нього ситуації. Війна, тим більше з Україною, дуже непопулярна в Білорусі, це Лукашенко чудово розуміє і навіть пропонує себе в ролі модератора та миротворця. Хоча при цьому його войовнича риторика, на кшталт готовності надіслати спецназ до України, триває. Тому його заяви дуже протилежні. Як, власне, і завжди.
Як ви гадаєте, коли він дізнався про план Путіна, що його, як ви кажете, шокував?
Тут дивна ситуація: всі казали, що буде війна, але ніхто в неї не вірив. Як розповідав сам Лукашенко, 24 лютого Путін йому подзвонив і розказав про цю операцію. Але мова йшла лише про спецоперацію на Донбасі, а не про повноцінну війну на всій території України, тим більше з використанням території Білорусі. І з одного боку, Лукашенко хоче показати, що контролює ситуацію в Білорусі, з іншого – що він до цієї спецоперації непричетний. Тобто до кінця, мені здається, Путін не посвячував його у свої справжні плани та сценарії. Якщо російські генерали самостійно на території Білорусі приймають рішення, яким чином планувати свої напади, то роль Лукашенка – просто стояти збоку та курити бамбук.
Ви казали, що війна в Білорусі серед простих людей є непопулярною. Зеленський особисто звертався до білорусів з цього приводу. Чи можливі якісь протести? Певно, що і серед прихильників Лукашенка багато таких, кому війна не потрібна.
Нещодавнє соцопитування серед міського населення на цю тему було проведене пару місяців тому. І лише десь 13% підтримали ідею, що Білорусь має допомогти Росії у війні з Україною, а більше половини – проти. В ході референдуму опозиція вистроїла черги перед діляницями, причому зібралися вони в конкретний чаc і в деяких місцях скандували «Ні – війні!». Тобто публічні локальні протести фактично пройшли і в Білорусі. Багато хто ніс квіти до посольства України.
Головна білоруська опозиціонерка Світлана Тихановська запропонувала всім, хто не згоден з режимом Лукашенка, просто псувати бюлетені на референдумі, викресливши обидва варіанти. Наскільки така тактика є дієвою в умовах, коли влада може намалювати будь-які цифри?
Це ні на що не вплине, окрім як продемонструє, що противників Лукашенка в країні багато і вони готові на якісь колективні дії. Це приблизно те, про що я вже згадував, – черги на виборчих дільницях в певний час.
Але тим самим опозиція і явку збільшила, фактично визнаючи цей референдум.
У Білорусі явка визначається не кількістю людей, які прийшли на дільницю, а тим, як вважатимуть за потрібне в Адміністрації президента та ЦВК. Бойкот можливий, коли є сама кампанія, а коли її нема – то сенсу в ньому нема жодного. Бойкот – це сиди вдома, мовчи і не висувайся. Інша справа, що точно визначити, скільки людей зіпсувало бюлетені, – практично неможливо.
«Прив’язка Білорусі до Росії значно сильніша, ніж у Казахстану»
Лукашенко заздалегідь особисто обіцяв Зеленському, що поки вестимуться ці перемовини на кордоні, всі війська, що знаходяться на території Білорусі, не рушитимуть з місця. Йому це росіяни пообіцяли чи це просто експромт?
Мені важко сказати, але те, що він не контролює війська, які знаходяться на території Білорусі, – це факт, який він сам і визнав.
Білорусь остаточно втратила Україну з її преміум-ринком як торгівельного партнера? Після нещодавніх санкцій у Лукашенка не так багато таких партнерів лишилося.
Все залежатиме від того, скільки триватиме ця війна. Якщо вона буде тривалою, з руйнівними наслідками, то яка ж торгівля в умовах війни? Тим більш, що Україна закрила пункти пропуску з Білоруссю та Росією. Якщо ж це все відносно швидко завершиться (хоча поки не розумію, як), торгівлю за деякий час можна буде відновити. Але знову ж – багато залежить від підсумків цього конфлікту: чи буде Лукашенко визнавати «ДНР»–«ЛНР» і так далі. Україна ж теж дуже залежить від білоруських товарів – нафтопродуктів та всього іншого. Повністю розривати торгові стосунки невигідно нікому, і робити це сторони будуть лише в крайньому випадку.
Але Лукашенко вже використовує припинення торгівлі нафтопродуктами з Україною як спільний з Росією політичний засіб. Навіть збитки готовий терпіти.
Тут можуть бути не тільки політичні складнощі, але й чисто логістичні в нинішніх умовах.
Лукашенко вдячний Путіну за те, що він його підтримав під час масових протестів і не дав втратити владу. Але так само Росія «рятувала» й нинішню казахстанську владу, причому за набагато жорсткішої ситуація. Проте Казахстан лізти в путінську війну відмовився.
Прив’язка Білорусі до Росії значно більша, ніж у Казахстану. У казахстанської економіки значно більший вплив Китаю. І найважливіше – Казахстан не вступив у такий жорсткий конфлікт з Заходом як Лукашенко. А останній просто спалив всі мости, тож діватися йому нема куди.
У новій Конституції прописано, що Білорусь може розміщувати ядерну зброю на своїй території. Зрозуміло, чия це буде зброя. Наскільки цей план є реальним?
Те, що записано в Конституції, не дуже впливає на реальну політику в Білорусі. Все вирішується волею однієї людини. Реальна поява тут ядерної зброї, безумовно, залежить від Росії. І я дуже скептично ставлюся до того, що вона розмістить її тут. Це суто практично не дуже потрібно, бо у Росії є Калінінградська область, Балтійське та Чорне моря, де вона може поставити ракети. Плюс є дуже важка пам'ять, як Росія виводила ядерну зброю з Білорусі, України та Казахстану після розпаду СРСР. Були дуже серйозні конфлікти, і якби не тиск США, вони б, може, і не розрулилися. Тому знову вводити ядерну зброю на територію інших країн може здатися ризикованим.
Павло Вуєць, «Главком»
Коментарі — 0