Впізнали за татуюванням та обручкою. Згадаймо 23-річного захисника «Азовсталі» Пантелеймона Собка
На другий день вторгнення Пантелеймон Собко був прикомандирований до 36-ї окремої бригади морської піхоти ВМС ЗСУ й бився на суходолі, в Маріуполі
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Пантелеймона Собка.
Пантелеймон Собко поліг у боях на «Азовсталі» 24 квітня 2022 року, на Великдень, а похований лише 1 липня. Захиснику було лише 23 роки. Про долю моряка не було відомостей протягом двох місяців. За цей час у героя народився первісток – син Микита.
У Військово-морських силах ЗСУ Пантелеймон Собко був на контракті з 3 серпня 2015 року. Спершу хотів бути вчителем фізкультури, але обрав морську справу. Закінчив Національний університет «Одеська морська академія». Служив у Бердянську на посаді штурмана – головного корабельного старшини.
«Ми вірили, що після здобуття Пантелеймоном професійної освіти на нього чекають простори світового океану. Трохи навіть заздрили, захоплювались його зібраністю, вольовитістю, гарним військовим вишколом. Але у 2014 році раш-ти розв’язали проти України неоголошену війну, і стало зрозуміло, що рано чи пізно вона переросте у відкрите протистояння, поглинаючи молоді життя. Як і життя нашого Лімки», – розповів староста Качківського старостинського округу Ігор Поповський.
На другий день російського вторгнення, 26 лютого 2022 року, моряки артилерійського катера «Кременчук» були прикомандировані до 36-ї окремої бригади морської піхоти ВМС ЗСУ й билися на суходолі, в Маріуполі. На початку квітня стало відомо, що МБАК «Кременчук» був захоплений окупантами в порту Маріуполя. Перед тим, 4 квітня, вийшов указ президента про нагородження Собка орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
«Наш односельчанин став до бою пліч-о-пліч із побратимами з 36-ї бригади та був із ними до кінця – таким же відповідальним, чесним, відданим, за що й удостоївся державної нагороди. Він загинув у боях, що розгорталися на «Азовсталі». Дуже важкою була дорога додому, до хліборобської родини, але вона все ж пролягла», – сказав староста Поповський.
Чорна звістка про підтвердження смерті Ліми прийшла у Качківку 28 червня. На похорон приїхали дружини побратимів Пантелеймона – Катерина Овчар (дружина командира катера) та Юлія Агапітова (дружина механіка). Остання знайома була знайома з Пантелеймоном три роки. Військові часто збиралися родинами на свята. Дівчина допомагала родині загиблого знайти тіло Ліми.
«Він потрапив у перший обмін загиблими на початку червня, близько 160 тіл. Знайти допомагав мій свекор. Вийшли на керівництво флотилії. Тіло було доставлене в Київ. У морзі опізнавати було нічого. Рідні робили ДНК-аналіз. Також Пантелеймона впізнали по татуюванню й обручці. Вони з дружиною Юлею спеціально замовляли обручки із гравійованим поглибленням», – розповіла Юлія Агапітова.
Б’ючись у Маріуполі, Пантелеймон уже знав, якої статі буде його первісток. Але до радісної звістки про народження сина 12 травня не дожив. Як згадує Собкова однокласниця Мирослава Дзама, остання їхня розмова – це було прохання Пантелеймона зустріти вагітну дружину Юлію, що виїздила з Бердянська. Із Мирославою Ліма підтримував постійний зв’язок, вона була в них на весіллі у Бердянську.
«Ця розмова відбулася 5 квітня. Для мене це дуже велика втрата, адже в житті більше не матиму такого друга. Він умів допомагати на відстані. Якось я приїхала до Одеси і потребувала допомоги. Набрала його, а Ліма був у морі. Але вже через 10 хвилин він перетелефонував, сказав залишатись на місці і чекати на людей із такими-то прикметами, які мене виручать. Біль від того, що його життя вирвала ця війна, не вщухне ніколи», – каже Мирослава Дзама.
«Він знав про моє захоплення заходами сонця і мало не щодня надсилав унікальні, надзвичайно красиві фото із заходами сонця з моря», – згадує також Мирослава.
Останній земний шлях Пантелеймона Собка до кладовища був встелений живими квітами – трояндами, гортензіями, ліліями. Обабіч дороги на колінах стояли сотні людей, від малого до старого. Коли процесія з тілом воїна наближалася до його рідної домівки, з неї почувся плач. «Плаче маленький син, Лімина копія», – говорили зі сльозами на очах присутні жінки.
На подвір’ї дому священнослужитель ПЦУ отець Віталій провів панахиду. Мати героя Леся змогла востаннє обійняти свого Лімку – обійняти його труну: «Лимончику… Всі тут, всі прийшли. Ти ж так хотів зібрати всю родину. Казав, що приїдеш, аби повінчатись…»
Після прощання до громади звернувся батько героя Юрій Іванович Собко. Він закликав людей до згуртування: «Єднайтеся, люди, у цей складний час, прощайте один одного, не соромтесь просити пробачення… Цінуйте кожну хвилину життя».
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0