Що об’єднує між собою поняття цькування і теракти

Цькування – це лайт версія терористичного акту. І «лайт» – тільки тому, що теракт може мати на меті знищення жертви. А цькування – ніколи. Так, якби би ви не ставились до кривдника, в жодному разі він не ставить за мету убити жертву. Та, як і в усіх видах внутрішньовидового насилля, загибель може бути. Як випадковість (у разі коли не розрахована сила чи внаслідок самогубства жертви). Але в іншому – і теракт, і цькування дуже схожі.

Перше. Жертви. І в одному, і в другому виді насилля є прямі та опосередковані жертви. Прямі – це ті, на кого безпосередньо спрямовується фізична чи психологічна атака. Опосередковані жертви – це свідки насилля. Ті, хто отримує інформаційний сигнал про конкретний випадок насилля. І саме вони – опосередковані жертви – є головною метою і терориста, і булера. Саме вони повинні отримати сигнал, хто «головний», чиї правила краще не порушувати, і чиї інтереси краще не зачіпати, і до чиєї думки краще дослуховуватись.

Друге. Ті, хто здійснюють насилля. Свідки часто підтримують і терористів, і булерів, тим самим надаючи моральне виправдання їхнім діям. Особливо, якщо жертви – ті, до кого негативне ставлення. Або ж якщо не підтримати насильника – це викликати насилля на себе.

Третє. Сам акт. Тероризм і цькування вимагають публічність. Терористам немає сенсу працювати без розповсюдження інформації у ЗМІ, так само як і цькувати без свідків. Дослідники навіть відзначають, що кривдники, особливо в ранньому віці, можуть спокійно гратись з жертвами, коли немає більше нікого. І терорист може спокійно жити біля Вас і спілкуватись з Вами, навіть якщо ви відноситесь до його «кровних ворогів».

Четверте. Контроль за порядком денним. Випадок цькування і тероризму завжди змінює інформаційну картину дня. І якщо до нього дітей (людей) турбували якісь інші питання, то після – на перші позиції виходить цькування (теракт). І терористи, і булери чудово розуміють, що їм необхідно утримувати порядок денний на собі. Але так як у них не завжди це виходить мирними методами (або вони цього просто не вміють), то вони застостовують насилля. Публічне насилля – універсальний механізм привернути до себе увагу. І після теракту чи цькування обговорюється не лише сам випадок насилля, але й особистості тих, хто здійснив насилля, їхній стиль поведінки, їхні інтереси. А обговорюють хто? Свідки.

Цей матеріал - це не виправдання насильників. Це – сигнал про те, що працюючи виключно з кривдниками (терористами) і жертвами, ми забуваємо, що є ще важливий і найбільший за кількістю прошарок, на який мало хто звертає увагу – це свідки. А ефективно протидіяти насиллю можливо лише тоді, коли працюватимуть з усіма учасниками.