Відповідь Зеленського Путіну: чи є підстави для оптимізму?

Я вже наскочив на купу захоплених відгуків, де не лише адепти Зеленського, а й дехто з адекватних поспішив поділитися телячою радістю: «Бачили, як наш Путіну відрізав! Та з цього хлопця ще будуть люди». Те, що новообраний спромігся після реакції більшості українців та світових лідерів на якусь критичну заяву, – це вже добре, бо не було певності, що отримаємо хоч таке. Але є кілька проблемок, які не дозволяють мені перейнятися «захватом і неосяжною гордістю».

1. Сам тон відповіді дійсно крикливий і містить у собі якісь елементи виклику супроти противника. Але не слід плутати дитячу недосвідчену браваду й жорсткий вияв власної моральної переваги над ворогом. Наші бійці, коли супроводжують прицільний вогонь по ворожих окопах зневажливими вигуками чи навіть відбірною лайкою, лише додають цим емоційного забарвлення своїй гідності та героїзму. Президент Порошенко не раз дозволяв собі жорсткі вислови у зверненнях до Путіна. І поводився так не лише при заочній словесній дуелі, а й у протистоянні лицем до лиця (згадайте спогади Оланда). Він на ділі створив антипутінську коаліцію та боєздатну армію, а жорсткіші оцінки лише слугували комунікативним засобом: щоб там не мали зайвих ілюзій, щоб дійшло остаточно й безповоротно.

Що ж у Зеленського? Це його другий ніби жорсткуватий, ніби випад, ніби проти Путіна. Цією легенькою бравадою він не з РФ бореться, а прагне затушувати у своїх глядачів (саме так – це ж явна робота на глядача) спогади про зовсім інші й явно ганебні вислови й стосовно України, й щодо Росії. Ну дуже треба, щоб ми забули про його позбавлене гідності «Я перед вамі на колєні стану…» Але це можна назвати надмірними придирками, мовляв, добре, що зараз учергове на колінця не кидається. Але ж це не комедійне шоу, це реальна політика. Тут є відповідь, на яку треба реагувати. Краще справами, але доки ще нема повноважень, то хоча би словами.

Перший раз на браваду Зеленського після першого туру з Кремля відповіли геть зневажливо: «Ты тут мальчик, видать, ещё ничего не понял ничего, ну так тебе объяснят доходчиво. Потом. А сейчас сиди и помалкивай себе в рюшечьки…» І що ж наш герой? А «обробився»! На такий відвертий вияв неповаги до себе не спустив ні пари з уст. Зараз на озвучену в соцмережі позицію когось із авторського цеху Зеленського відгукнувся вже сам Путін. Він якраз нічого образливого в браваді нашого «дарованія» для себе не побачив. Ви що, дійсно думаєте, що йому соромно через те, що в Московії нема засадничих прав і свобод??? Зате він дуже елегантно плюнув у відповідь. І плюнув не лише в обличчя новообраного, а в лице всій Україні. Бо як інакше розцінювати його поблажливий тон, його заявки про майбутнє спільне громадянство обох народів? Та ні, навіть не народів, бо знову ж повторив, що не вважає українців окремим народом. І усе це присмачено впевненістю, що «с этим мальчиком мы обо всём договоримся».

Тому жорсткість фраз чогось вартує лише тоді, коли за нею є щось реальне, а не лише голий «випєндрьож»…

2. У заяві Зеленського аж світиться доктринальне нерозуміння проблеми. Автор тексту (це, звісно ж, не Зеленський, а хтось із «західного сектора» його штабу) навіть не здогадується про весь драматизм ситуації через оцю масову роздачу російських паспортів. Не відає, що є міжнародне право, до якого слід апелювати, закордонні лідери, які його вже так дружньо привітали і які вже від нього, а не лише від Порошенка очікують якогось плану дій чи хоча б позиції нової влади. А він твердить, що в Україні нікому російські паспорти не потрібні, бо ж у Росії нема демократії. Перелік негативів російської дійсності та позитивів української, звісно ж, похвальний, але до суті питання це стосунку не має. Цінувати свободу ще треба навчитися. Чомусь припускаю, що таких безкомпромісних у питаннях цивілізаційного й демократичного вибору громадян у нас точно набереться відсотків 25. А серед тих майже трьох чвертей, які проголосували за нового президента, аж надто багато охочих отримати на додаток до дуже корисного українського ще й російський паспорт. Я вже мовчу про окуповані території, де таких абсолютна більшість. Тому позиція страуса: заховав голову в пісок і проблема зникла – тут дуже загрозлива. Тим більше, що Путін планує видавати за спрощеною схемою паспорти по всій Україні. І я не бачу в нового гаранта готовності цьому жорстко протидіяти. А його заспокоювання, що це в росіян марна й безрезультативна праця – ніби сигнал нашим партнерам: не треба піднімати хвилю обурення, не треба нових санкцій, ми ж самі в цьому жодної загрози не бачимо…

3. Команда Зеленського і в цій драматичній ситуації залишилася вірною собі – зіграла явно на внутрішнього глядача, якому пару років впарювали, що Порошенко та його влада – це і є головне зло, що ворог наш не в Москві, а в Києві, що Порошенко «за домовленістю з Путіним наживався на війні». Саме цим глядачам дешевого інформпродукту спрямований центральний абзац про списки тих, хто «може втікати до Росії». Бо ж у Путіна, на відміну від наших легковірних носіїв локшини на вухах, добре знають, хто їхній головний ворог. Але саме цими тезами Зеленський засвітив, що він поки взагалі не готовий апелювати до російського фюрера, він далі грає на власних глядачів.

4. Зовсім критично звучать фрази про те, як президент Зеленський буде масово видавати українські паспорти громадянам інших країн, зокрема й росіянам. А знаєте, ця акція стане дуже популярною. Тільки не в нас. У Росії цілі черги сформуються новоявлених «опозиціонерів» з довідками про свою опозиційність, засвідченими в ФСБ. У Порошенка була така помилка на початку його каденції, коли за поданням Наливайченка та Авакова він доволі оперативно надав українське громадянство певній групі осіб, які явно на це не заслуговували. Серед них і один з лідерів націонал-соціалістичного руху Росії, а тепер командир Аваковських Нацдружин. Але в Порошенка цей процес був обмежений, а Зеленський готовий його реалізувати з таким розмахом, який дійсно може призвести до втілення мрії Путіна про «общее гражданство».

5. Ну і щодо останньої фрази про те, як він готовий до переговорів з Росією, то чомусь у мене після цього послання впевненості в цьому стало ще менше. Єдиний плюс, що нарешті Зеленський заявив, що хоче вести ці переговори саме в Нормандському форматі (про засідання якого для новачка так постарався Порошенко), а не на прямих переговорах, як перед тим поривався. От тільки навіть ведучи переговори разом зі своїми партнерами, треба хоч якось до них готуватися, чого за Зеленським поки не помічено (маю на увазі контакти в дипломатичній сфері та з реальними фахівцями з питань безпеки). Бо Путін, який так довго відкладав засідання Четвірки на найвищому рівні (розумів, що проти Порошенка в нього козирів нема), може раптом і погодитися. А що – виставити дурником свого опонента на очах у Меркель та Макрона – це вже буде глобальний успіх. А якщо вдасться в дискусії на чотирьох (без суфлера та підказок!!!) ще й витягнути із Зеленського якісь обіцянки, що будуть вигідні Росії, прийнятні для Європи (лиш би вже швидше це все в них закінчилося!), але вбивчі для нас, то це вже буде стратегічна перемога. Тільки не наша, а російська.

Але наші телячі оптимісти в такі далекі матерії не залазять. Для них же головне: «Во как круто отвєтіл! Ну савсєм, как раньше в Кварталє».