Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Випробовування Європою

    • Дмитро Кулеба

      Посол з особливих доручень МЗС Дмитро Кулеба, безпосередній учасник переговорів у Мінську

    • Розсилка
    Випробовування Європою

    Четвертий рік поспіль у Раді Європи щоразу з новою силою докладають зусиль задля відновлення прав російської делегації в ПАРЄ

    Серіал «Повернення Росії» не сходить з наших екранів. Зазвичай у січні кожного року — на першій частині чергової сесії Асамблеї — розпочинається його новий сезон. У жовтні — під час останньої частини сесії — настає розв'язка. Проте головні герої повернення не здаються і вже в січні продовжують свої пригоди в новому сезоні.

    Щоправда, цього року сценаристи пришвидшили перебіг подій і поставили собі за мету вийти на великий фінал уже в червні, коли спливає дворічний строк несплати Росією внесків до бюджету Ради Європи, а також мають відбутися вибори нового генерального секретаря організації.

    Сценаристи, як у фільмах про супергероїв, вирішили за будь-яку ціну врятувати Росію від наслідків порушення фінансових зобов'язань, забезпечити її участь у виборах генсека і заплющити очі на джерело кризи — російську агресію проти України. Саме це «прискорення» гарантувало у першій половині цього року «показ серій» із найбільш карколомними подіями.

    Можна довго говорити про всі перипетії, підводні камені, переплетіння сюжетних ліній, стосунки між героями та несподівані повороти. Щоб зрозуміти зміст «У попередніх серіях» і «Далі буде», достатньо знати кілька фактів.

    Перший. Назва цьогорічного, четвертого, сезону — «Страх і прикриття». Страх втратити Росію послідовно сіяв серед держав-членів генеральний секретар Ради Європи Турбйорн Ягланд. Хоча сама Росія ніколи офіційно не заявляла, що має намір вийти з організації. Та маркетологи й сценаристи чудово знають, що страх добре продається.

    Прикриттям стали «140 мільйонів простих росіян і російські правозахисники», які, на думку сценаристів, без членства Росії в Раді Європи залишаться беззахисними. 

    Пригадайте вже класичні слова Владіміра Путіна про живий щит, які він сказав на початку 2014 року щодо України: «І нехай спробує хтось із військовослужбовців стріляти в своїх людей, за якими ми будемо стояти позаду. Не попереду, а позаду».


    Читайте також


    Фронти й роки змінюються, а тактика залишається незмінною. Тепер уже в Раді Європи влада Росії стоїть за живим щитом з власних людей. А легітимацією цієї російської тактики опікується вище керівництво міжнародної організації, яка повинна захищати права людини, а не покривати їх порушників.

    Факт другий. Сюжетні лінії останніх сезонів крутилися довкола документів, які мала ухвалити Асамблея в інтересах Росії. Кожний сезон завершувався тим, що через протидію України та інших країн такі спроби провалювалися.

    На певному етапі Москва чітко сформулювала свою вимогу і сказала, що не повернеться в ПАРЄ, аж доки Асамблея сама себе позбавить можливості застосовувати санкції проти національних делегацій. Для розуміння: ПАРЄ робила це тричі в історії, але завжди проти однієї країни — Росії.

    Цього разу все крутилося довкола довгого документа з безневинною назвою «Роль і місія Парламентської асамблеї: основні виклики для майбутнього». Його багатослівний контент містив ключовий пункт, заради якого все й затівалося: ініціатива створення нового санкційного механізму, який передбачає, що ПАРЄ тепер не зможе застосовувати санкції без координації з Комітетом міністрів та генеральним секретарем Ради Європи.

    Доповідачем цього документа за збігом обставин, який нікого не здивував, став Тіні Кокс, депутат з Нідерландів, голова групи Об'єднаних європейських лівих у ПАРЄ, один з найбільш відвертих і послідовних прихильників Росії. Резолюція Кокса мала стати переломним моментом у сюжеті.

    Нова ініціатива була освячена словами про «підвищення ефективності», «зміцнення ролі» та «вдосконалення взаємодії». Однак вона містить дві очевидні фундаментальні проблеми. Хоч як прихильники санкційної реформи намагаються переконати, що ця ініціатива не стосується Росії, цілком зрозуміло, що йдеться саме про виконання прямої російської вимоги.

    А тим часом запровадження нового тристороннього механізму призведе до того, що створенням політичних альянсів у Комітеті міністрів можна буде блокувати або гальмувати санкції, і застосувати їх на практиці буде майже неможливо. Причому не лише щодо Росії, а й щодо будь-якої держави-члена. Тобто, розв'язуючи проблему Росії, Асамблея і Комітет міністрів розв'язують руки всім іншим державам, які знатимуть, що формально перспектива покарання за порушення прав людини є, а на практиці її немає.

    Зрештою резолюцію було ухвалено. Страх, прикриття і максимальна мобілізація голосів, яку здійснили деякі надзвичайно впливові держави-члени Ради Європи, дали свій результат. Перебіг голосування за поправки в комітетах та сесійній залі ПАРЄ не залишав сумніву — запрацював механізм мобілізації значно потужніший, ніж у попередніх сезонах і навіть у перших серіях цього під час січневої частини сесії ПАРЄ.

    Проте Україна за підтримки партнерів змогла вмонтувати в доповідь запобіжник. Асамблея підтримала поправку, відповідно до якої новий механізм застосування санкцій може бути створений як доповнення до наявних механізмів і не скасовує наявних повноважень ПАРЄ в цій сфері. 

    Так виник славнозвісний європейський компроміс. Одна сторона отримала можливість створити новий механізм застосування санкцій. Друга — зберегти нинішні санкційні повноваження Асамблеї. 

    Завдяки поправці, новий механізм, якщо й буде створений, не скасує автоматично наявних повноважень ПАРЄ застосувати санкції, як того домагаються росіяни. Правда, немає сумнівів, що ці повноваження таки спробують скасувати. Це окремий фронт боротьби, яка не припиниться.

    Третій факт. Ухвалена резолюція не повертає росіян до ПАРЄ і не створює механізму повернення. Вона надає можливість для його створення в майбутньому. Наші опоненти робитимуть усе можливе, щоб це майбутнє настало якнайшвидше. Але для цього їм доведеться пройти дуже складний процедурний шлях. З того, що наразі можна спостерігати, — ключові й найбільш впливові гравці готові і самі пройти цей шлях, і активно підштовхувати в потрібному напрямку інших.

    Найбільша проблема в тому, що на цьому шляху цілком може сконати головна зброя Ради Європи — її моральний авторитет. Саме він є важелем, який дає змогу впливати на ситуацію в державах-членах. Тиск часу нині змусив дуже багатьох у Раді Європи скинути маски. Ті, хто традиційно вчить інших усього доброго і критикує за все погане, вдаються, коли їм конче треба з певних причин, до відвертого лицемірства й маніпуляцій.

    Спроби повернути Росію в ПАРЄ без виконання нею умов, які сама ж ПАРЄ висунула до Росії, триватимуть і надалі. Це розхитуватиме Раду Європи, яка ставатиме дедалі слабшою. Вона втрачатиме свій авторитет і важелі впливу. І саме в цьому полягає стратегічний інтерес Росії та інших потенційних порушників — не вийти з Ради Європи, а максимально послабити організацію, яка була би не здатна створювати їм проблеми. Словом, головний герой наприкінці четвертого сезону цілком може виявитися обеззброєним і кинутим напризволяще своїми ж.

    Наші опоненти, на жаль, можуть перемогти. Треба визнати, що ресурси для цього задіяні не сумірні з нашими. Три роки поразок і кризи розізлили їх. У разі безумовного повернення Росії до ПАРЄ автори сценарію виконають своє завдання і будуть задоволені, та Рада Європи від цього сильнішою не стане. Просто конфлікт вийде на новий рівень, і врегульовувати його будуть уже інші герої й «герої».

    За такого сценарію організація підважить себе зсередини, а відтак дискредитує себе, насамперед в Україні. А це одна з небагатьох країн, де РЄ все ще має реальний вплив, де її голос чують і враховують. Легко можна уявити, як у нас знайдеться достатньо політичних сил, які залюбки ігноруватимуть, скажімо, висновки Венеційської комісії або рекомендації політичних інститутів організації. При цьому вони виправдовуватимуть свої дії і знаходитимуть широку підтримку, нагадуючи публічно, що йдеться про поради саме тієї Ради Європи, яка замість того, щоб стояти на захисті прав людини та верховенства права, стала на коліна перед Росією.

    Повернути в ПАРЄ Росію, де, попри всі рукостискання й оптимістичні запевнення, Рада Європи не впливає геть ні на що, і втратити моральне та інституційне право впливати на ситуацію в Україні — ось логіка, в якій нині рухаються сценаристи «Повернення Росії». Вийти з неї все ще можна, мотивувавши РФ зробити свій вагомий внесок у врегулювання кризи. Яким може бути цей внесок, визначають резолюції Асамблеї, ухвалені у відповідь на російську агресію проти України.

    У наших колег є розуміння того, що Росія має стати частиною розв'язання проблеми, яку вона створила. Прикро, однак, спостерігати, що політична воля домогтися цього від Росії наразі не очевидна. Натомість є помітна неозброєним оком інтенція прискорювати процедурні процеси, інтерпретувати реальність, відверто маніпулювати і відмовлятися від кроків, які можуть роздратувати Росію (зокрема й щодо захисту прав людини в окупованому Криму).

    І тут постає найболючіше запитання останніх місяців: «Чому?» Відповідь на нього важлива, бо дозволяє побачити картину, ширшу за «розбірки» в ПАРЄ.

    Лейтмотив адептів повернення Росії простий. Вони кажуть, що ніколи не визнають анексію Криму законною, що підтримуватимуть Україну чим зможуть, навіть критикуватимуть Росію, але просять повернути її до ПАРЄ, тому що її відсутність в цьому органі створює проблеми для Ради Європи загалом. Є навіть такі депутати ПАРЄ і дипломати з країн ЄС, які в кулуарах погоджуються, що в Росії немає ані прав людини, ані верховенства права, ані демократії, а потім у залі голосують за вигідні Росії норми, бо «так буде краще для всіх».

    Можна припустити, що в ширшому за Раду Європи масштабі ми спостерігаємо болісні зусилля зі встановлення нового стратегічного статус-кво. Процес іде дуже складно, оскільки і колишні злочини, і майбутні наміри Росії для всіх очевидні. І не всі в Європі готові підписатися під новою політикою. Але видається, що в певних центрах ухвалено рішення — після років гострого протистояння і досить рішучих дій тепер треба вчитися співіснувати з нинішньою Росією і зважувати кожну наступну дію.

    Таке рішення передбачає п'ять базових складових: розв'язати ті вузли, які можна розв'язати (умовно — ситуація в ПАРЄ); далі зберігати ті, для розв'язання яких наразі не склалися обставини (умовно — санкції ЄС); не зав'язувати нових вузлів (умовно — нових системних санкцій); підтримувати жертв російських дій прямою допомогою (умовно — політична солідарність, збільшення програм фінансової та технічної допомоги); розвивати бізнес-проекти з Росією, щоб заробляти з нею і залучати її (умовно — Північний потік-2).

    Уникати додаткових загострень у відносинах з Росією ключових лідерів підштовхують втрата інтересу США до європейських справ, зростання інтересу до Європи з боку Китаю (для якого Росія є меншим партнером з формально рівними правами) і ситуація всередині Євросоюзу. Ідеться насамперед про вихід Великої Британії, що непристойно затягується; мобілізацію крайніх правих і лівих політичних флангів; жорсткі позиції, зайняті Угорщиною, Польщею та Італією.

    Симптоматичний момент: у січні цього року в ПАРЄ ініціювали створення нової політичної групи — «Нові європейські демократи/Європа націй і свобод». Серед ініціаторів створення — італійські й німецькі депутати від правих партій «Ліга» та «Альтернатива для Німеччини». Очевидний крок, розрахований на зміцнення крайніх правих не лише в Європарламенті, а й у Раді Європи.

    На жаль, позиції цих сил щодо Москви збігаються з інтересами тих, хто пише сценарій «Повернення Росії». Як сказав у неформальній розмові один ліберальний депутат після голосування за резолюцію Кокса: «Мене нудить від думки, що моє ім'я з'явилося в одному списку із цими людьми. Це важкий вибір голосувати разом з ними «за», але я мав його зробити».

    Якщо ситуація справді розвиватиметься саме в такому напрямі, Україна має бути готова до існування в новій Європі. А стару Європу й усі наші з нею спільні здобутки ми, схоже, вже незабаром будемо згадувати незлим тихим словом як золоті часи. Тепер же ціна кожної нашої помилки буквально з кожним місяцем чимдалі зростатиме. Ціна кожного голосу на підтримку України також.

    Європа ризиків є також Європою можливостей. Захист і просування власних національних інтересів у цій новій Європі цілком можливі, якщо ми будемо твердо спиратися на реальність (хоч би якою суворою вона була), раціонально розраховувати свої внутрішні та зовнішні ресурси, уникати хибних кроків.

    Ми можемо пишатися досягнутими за останні роки результатами. Ми маємо берегти їх і битися за них. Водночас, незалежно від результату виборів в Україні, назріла потреба скорегувати нашу політику так, щоб примножувати свої здобутки вже в новій Європі, частиною якої ми є. А серіал у ПАРЄ триватиме, будучи дійсно однією з сюжетних ліній масштабного серіалу — «Випробування Європою».

    Джерело: Дзеркало тижня

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Юрій Луканов
    Юрій Луканов

    Журналіст

    Сергій Фурса
    Сергій Фурса

    Спеціаліст відділу продажів боргових цінних паперів Dragon Capital

    Олександр Палій
    Олександр Палій

    Політолог

    Тарас Чорновіл
    Тарас Чорновіл

    Журналіст, політичний діяч

    Кирило Сазонов
    Кирило Сазонов

    Політичний оглядач

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ