Олімпіада у Парижі. Чому так важливо заборонити участь Росії та Білорусі

«О спорт, ти мир!» – в путінській Росії ці відомі слова, які широко використовувалися в радянський час, перетворилися на власну орвелівську протилежність. Для Путіна все є війною: енергетика, економіка, продовольство, інформація, спорт – цей список можна довго продовжувати.  

Російське вторгнення до Грузії 2008 року та війна проти України 2014 року не просто так збіглися з Олімпійськими іграми в Пекіні та Сочі. Фінал Чемпіонату світу з футболу 2018 року в Росії не просто так дав російській пропаганді привід підняти бойовий дух напередодні страшних подій. А повномасштабне вторгнення Росії в Україну в 2022 році не випадково почалося за лічені дні після завершення Олімпійських ігор в Пекіні. Ті, хто не бачить у цих подіях очевидного взаємозв’язку, просто обрали бути сліпими. 

Вже понад два десятиліття Росія сидить на жорсткій дієті мілітаризму та імперіалізму. Кремль використовує типове для спортивних подій зростання шовіністичних настроїв як інструмент, який мотивує росіян проливати кров і закладає підґрунтя для агресії. У властивій колишньому офіцеру КДБ манері Путін або використовував спортивні перемоги для зміцнення свого політичного курсу, або відверто та систематично їх фальсифікував. 

Протягом попередніх двох десятиліть світ побачив чимало брудних методів Росії, серед яких допінг та підкуп міжнародних спортивних чиновників.

Для Путіна спорт є лише черговим інструментом створення «прекрасного нового світу», світу без правил. У ньому Росія має завжди перемагати – чи то  завдяки допінгу, чи то завдяки корупції, війні чи за рахунок невимовних страждань сусідніх країн. Як будь-який диктатор, Путін вважає, що існує лише одне право: право сили. Все інше – чесність, ввічливість і прозорість – диктатори вважають просто шарадою.

Надто довго світ був готовий закривати очі на поведінку Росії, пояснюючи її ураженою гордістю колишньої імперії чи іншими ідеологічними нісенітницями. Знову і знову світ дозволяв Росії перемагати із порушенням усіх правил. Але нині вже не сталося так, як гадалося. Росія вже не перемагає.

У лютому 2022 року російські військові, сп’янілі від імперської пихи, розв’язали повномасштабне вторгнення в Україну – найжахливішу війну в новітній європейській історії – але безстрашний український народ дав відпір. В цій позачасовій битві Голіаф знову програє Давиду. Врешті Україна покладе край російському імперіалізму за підтримки волелюбних країн світу.

Але нині Росія, ніби наркоман, потребує нової дози, і розраховує отримати її від Міжнародного олімпійського комітету, який, схоже, має якусь загадкову історичну слабкість до диктаторів. Прагнення МОК дозволити участь росіян і білорусів у Олімпійських іграх під нейтральним прапором є ганебним наміром колаборації з черговим геноцидним режимом. Безвідносно до наявності прапора, МОК прагне закрити очі на злочини та дозволити російському диктатору використати спорт заради пропаганди, як це зробив Гітлер у 1936 році. 

«Спорт поза політикою», кажуть прибічники участі російських та білоруських спортсменів у міжнародних змаганнях. Вони воліють не помічати той факт, що більшість цих спортсменів є діючими військовослужбовцями. Наприклад, 45 з 71 медалі, які завоювала російська команда на Олімпійських іграх в Токіо, отримали члени Центрального спортивного клубу російської армії. Тобто діючі російські солдати. Самі росіяни цього ніколи не приховували, вони пишаються цим. В Росії спорт, державна пропаганда та армія нероздільні. 

Насправді Путін вже вніс політику в спорт. І не лише політику, а і воєнні злочини. Міжнародний кримінальний суд офіційно видав ордер на його арешт за воєнний злочин, викрадення українських дітей. Це рішення неможливо відмінити, як би хтось не хотів закрити очі на російські звірства в Україні чи не мріяв про вигоду від нової ін’єкції російського бруду в міжнародний спорт. 

Участь російських та білоруських спортсменів у Олімпійських іграх у Парижі чи будь-якому іншому міжнародному спортивному змаганні неприпустима. 

«Ми вирішили бути десь посередині». Жодна інша цитата Томаса Баха не змальовує бездіяльність МОК краще за ці слова, сказані ним на пресконференції 28 березня. МОК не хоче захищати міжнародний спорт від російської пропаганди та війни, натомість намагається бути «десь посередині».

Це вже не про нейтральність і навіть не про лицемірство. Все набагато гірше. Уявіть, що поліцейський відвертається, коли на його очах вбивають людину, а потім каже: «Я вирішив бути десь посередині». 

На жаль, Міжнародний олімпійський комітет систематично не може знайти у собі сили стати на захист принципів Олімпійської Хартії та ризикує увійти в історію як організація, яка потурає агресорам та прокладає шлях до світу без правил. Ми вже не у 1936 році. Україна не погоджується та ніколи не погодиться із такою ганебною політикою.