Ми платимо дуже високу ціну за свою свободу. Але іншого шляху немає

Коли ми говоримо про демократію, про запит на неї, бажання жити в демократичній країні – ми завжди говоримо про певні цінності: свободу, рівність, справедливість. І водночас – особливо в нинішніх українських реаліях – нам доводиться говорити про єдність як неодмінну складову демократії і водночас інструмент для її досягнення. Адже наразі через війну гостро постає питання екзистенційне, питання самого існування України як єдиної держави з вільним народом. Ми маємо бути єдиними та об’єднаними, якщо хочемо відстояти наші багатовікові прагнення незалежної та демократичної держави. Ті самі прагнення, які російський агресор намагається придушити – і намагався раніше упродовж щонайменше трьох останніх століть.

Вже понад три десятиліття ми маємо змогу жити у своїй, Богом даній незалежній Україні. Та у 1991 році Україна не проголосила незалежність, а лише відновила її. Адже ще на початку ХХ століття постала Українська незалежна держава, визнана світовою спільнотою, та через зовнішніх ворогів та внутрішні чвари вона не встояла. І наш народ зазнав гонінь, асиміляції, геноциду, Голодомору. Наслідком того, що ми не встояли тоді, стали мільйони людських жертв.

Тому зараз нам так необхідна єдність у нашій спільній боротьбі. Адже за нашу державу, за демократію, за свободу ми сьогодні платимо дуже високу ціну. Навіть одне людське життя – це дуже висока ціна. Але якщо ми опустимо руки, якщо не будемо далі протистояти агресору, якщо дозволимо внутрішнім суперечностям та сваркам розділити нас – то в майбутньому ми можемо заплатити ще більшу ціну. У мільйон разів більшу.

І – що не може не радувати – у суспільстві справді є запит на цю єдність. Нещодавно я перебував у Чернівцях, де ми об’єднали три єпархії в одну. Це було очевидне втілення цього самого прагнення єдності, якого прагнули і духовенство, і вірні, і українська громада.

Цей час – нехай яким би він здавався руйнівним – є водночас сприятливим для втілення реформ. Минулоріч ми як Церква провели календарну реформу – безумовно, складну. Та повнота Церкви і суспільство сприйняли її. Бо реформи, які працюють на перемогу, на спільність, на єдність України – на часі саме зараз. І саме зараз ми маємо втілювати їх і боротися із тими внутрішніми викликами, які у нас є: розбратом, корупцією, що подібно до іржі роз’їдають нас ізсередини.

Тож маємо робити все можливе задля нашої української єдності, єднатися та спільно боротися. Наші демократичні цінності та наша єдність роблять нас сильнішими. І таким чином, із Божою допомогою, ми наблизимо українську перемогу.