Парадокси ювілейного саміту НАТО

9-11 липня у Вашингтоні відбувся ювілейний саміт НАТО. Північноатлантичному альянсу виповнилось 75 років. Вік поважний. Хоча, з певною іронією можна зазначити, що НАТО молодше Президента США Джо Байдена, і Дональда Трампа, колишнього Президента Сполучених Штатів. З іншого боку, нинішні лідери Росії і Китаю народилися тоді, коли НАТО вже існувало, і їх політична свідомість формувалася під впливом ідеологічного стереотипу про ворожий і агресивний блок НАТО. І це впливає на їхнє нинішнє ставлення до НАТО, хоча головним джерелом агресії і війни в сучасному світі є саме путінська Росія.

Саміт у Вашингтоні був ювілейним, але навряд його можна назвати святковим. І це перший, але далеко не останній парадокс цього саміту. НАТО зараз стикається з дуже серйозними і складними викликами для себе. І, на жаль, ювілейна зустріч керівників країн НАТО у Вашингтоні не дала чітких і послідовних відповідей на ці виклики.

Головним викликом для НАТО є війна Росії проти України яка триває вже майже два з половиною роки. Країни НАТО активно допомагають Україні вистояти проти російської навали, і в НАТО чітко розуміють загрози з боку Росії. У підсумковій декларації саміту НАТО у Вашингтоні прямо зазначено: «Повномасштабне вторгнення Росії в Україну зруйнувало мир та стабільність у євроатлантичному регіоні та серйозно підірвало глобальну безпеку. Росія залишається найбільшою і прямою загрозою безпеці союзників. … Загроза, яку Росія представляє для НАТО в усіх сферах, зберігатиметься у довгостроковій перспективі.». НАТО вже ухвалило ще минулого року нову оборонну доктрину, посилює свій східний фланг у зв’язку з потенційними ризиками та загрозами з боку Росії. Окремий пункт підсумкової декларації присвяченій протидії гібридним діям Росії проти країн НАТО. І одночасно в тій самій декларації є і трохи інша позиція: «НАТО не прагне конфронтації і не становить загрози для Росії. Ми, як і раніше, готові підтримувати канали зв'язку з Москвою для зниження ризиків та запобігання ескалації». Також підкреслюється, що допомога Україні «не зробить НАТО стороною конфлікту». З формальної точки зору такий класичний баланс політичних інтересів є зрозумілим. І для мирних умов він був би цілком правильним і доречним. Але відверта конфронтація з боку Росії вже є. І якщо зараз публічно декларувати «миролюбіє» по відношенню до Росії, то путінський режим це буде сприймати як прояв слабкості НАТО. Тому нинішня подвійність позиції НАТО по відношенню до Росії є не зовсім адекватною сучасним політичним реаліям.

Неоднозначним є ставлення Альянсу до питання умов завершення війни між Росією і Україною. В рішеннях вашингтонського саміту НАТО задекларована конкретна підтримка України в різних формах. Також був підписаний «Український компакт» (Ukraine Compact) – багатосторонній документ, що містить довгострокові зобов’язання щодо підтримки України. По суті політико-юридично оформлюється міжнародна безпекова коаліція на підтримку України. І це дуже добре і важливо для нашої країни. Це допомагає нам вистояти проти російської навали. Але очевидно і інше – нинішні масштаби воєнної підтримки України є недостатніми для того, щоб переломити хід війни на нашу користь. В цьому сенсі найбільшим розчаруванням для нас на цьому саміті стала відсутність рішення про дозвіл використовувати західну далекобійну зброю для ударів по території РФ. Особливо гірко це було відчувати на фоні трагедії, яка відбулася в Києві 8 липня внаслідок масованого ракетного удару Росії по столиці України, коли загинуло більше 30 мирних людей (а по Україні близько 40), в тому числі і діти.

Специфічним викликом для НАТО є передвиборна ситуація в США. З одного боку явне занепокоєння викликає фізичний стан Президента Байдена, і політична ситуація навколо його подальшої участі в президентських перегонах. Саміт НАТО у Вашингтоні багато хто розглядав як значущий тест на фізичну і політичну спроможність Байдена. І нібито виглядав він достатньо бадьоро. Однак дві прикрі і політично відчутні обмовки Байдена в останні й день саміту фактично зруйнували цей ефект.

Інший проблемний бік передвиборної ситуації в США – зростання шансів Трампа на перемогу в президентських виборах в США. Тінь Трампа вітала над самітом у Вашингтоні. У європейських партнерів США по НАТО все сильніше зростає занепокоєння щодо наслідків ймовірної перемоги Трампа на президентських виборах в США для подальшої долі Північноатлантичного Альянсу та безпекових зобов’язань США і НАТО в Європі. Є великий ризик, що Трамп в разі свого повернення до влади в США може суттєво зменшити роль Сполучених Штатів і в НАТО і в забезпеченні безпеки в Європі. І в НАТО починають готуватися до такого проблемного сценарію, формуючи певні запобіжники. Деякі з них стосуються і підтримки України, зокрема рішення про забезпечення базового фінансування воєнних потреб України на наступний рік на рівні не менш 40 млрд., а також переведення контролю над логістикою постачання зброї і боєприпасів для України від США до НАТО. Однак однозначної і ефективної відповіді на проблему Трампа в НАТО не має, тому доведеться пристосовуватися до політичних реалій, які виникнуть в листопаді 2024 року.

В НАТО звернули увагу і на виклики з боку Китаю, хоча це Північноатлантичний Альянс, а Китай знаходиться у Східній Азії. Ось вам ще один парадокс. Правда, реакція НАТО на виклики Китаю була специфічною. В підсумковій декларації саміту йшлося про відповідальність Китаю (разом з Беларуссю, Північною Кореєю, Іраном) за підтримку війни проти України. При цьому офіційно і публічно КНР війну Росії проти України не підтримує, хоча і не засуджує, і навіть війною не називає. Однак таких країн чимало і крім Китаю. В декларації вашингтонського саміту НАТО КНР засуджено за «так зване партнерство «без обмежень» та великомасштабну підтримку оборонно-промислової бази Росії», за «передачу матеріалів подвійного призначення, таких як компоненти зброї, обладнання та сировину, які слугують вкладом в оборонний сектор Росії». Але проблема Китаю для НАТО не тільки в непрямій допомозі Росії. Окремим пунктом в декларації заявлено, що «КНР продовжує створювати системні виклики для євроатлантичної безпеки». От саме це важливе. Мені здається, що таким чином США просунили своє занепокоєння щодо Китаю, і своє сприйняття Китаю як стратегічного виклику вже не тільки для себе, а й для НАТО. Таким чином легітимізуються стратегічні виклики Китаю вже і для НАТО. В цьому контексті зверну увагу, що в саміті НАТО у Вашингтоні взяли участь (в якості запрошених гостей) і різні країни з різних континентів, зокрема і з Азії, в тому числі і з Східної Азії. В підсумковій декларації саміту НАТО у Вашингтоні підкреслено, що «Індо-Тихоокеанський регіон важливий для НАТО з огляду на те, що події в цьому регіоні безпосередньо впливають на євроатлантичну безпеку». Що це – натяк на можливість розширення НАТО в Азії і Тихоокеанському регіоні, а можливо і в інших регіонах світу? Поки я дуже в цьому сумніваюсь. Зокрема і тому, що до Китаю в цій декларації є заклик до «обговорень щодо зниження стратегічних ризиків та сприяння стабільності через прозорість». Одночасно заявлено, що НАТО «залишається відкритим для конструктивної взаємодії з КНР». В Китаї на звинувачення НАТО щодо підтримки Росії відреагували нервово і ображено. Але, хто знає, може в Пекіні звернуть увагу і на заклики до конструктивної взаємодії. Якщо ні, то в перспективі нас чекає системне геополітичне протистояння між Західним світом і коаліцією авторитарних режимів на чолі з Китаєм і Росією.

На завершення окремо проаналізую парадокси в стосунках між НАТО і Україною. Цього року в нашій країні не було завищених очікувань щодо можливості офіційного запрошення України до членства в НАТО. Навпаки, і для державного керівництва, і для більшості експертної і політичної спільноти України було зрозумілим, що поки йде нинішня війна, запрошення на членство в НАТО не буде. І в Вашингтоні, і в Києві, і в Брюсселі (в штаб-квартирі Альянсу) напередодні ювілейного саміту акцент зробили на конкретних питаннях фактичної інтеграції України в НАТО і воєнної допомоги нашій країні. З цієї точки зору, саміт НАТО в Вашингтоні став для нас набагато більш результативним і успішним, ніж минулорічний саміт у Вільнюсі. Ось лише перелік конкретних рішень, ухвалених самітом НАТО по Україні: рішення по постачанню систем ППО для України; формування фонду воєнної допомоги для України розміром мінімум в 40 млрд доларів США на наступний рік, але цей фонд буде працювати і надалі; створення спеціальної Програми НАТО з надання допомоги у безпеці та підготовці України (NSATU) для координації надання військового обладнання та навчання Україні союзниками та партнерами, забезпечення безпеки України на довгостроковій основі; рішення щодо підвищення оперативної сумісності України із НАТО; створення Спільного центру аналізу, навчання та освіти НАТО-Україна (JATEC); підтвердження рішення Генерального секретаря НАТО щодо призначення Високого представника НАТО в Україні. Масштаби взаємодії НАТО з Україною зараз є набагато ширшими, ніж співпраця з абсолютною більшістю окремих країн-членів Альянсу.

Парадокс нинішньої ситуації в тому, що де-факто ми майже в НАТО. Але оформлення відносин де-юре стане можливим лише після завершення війни з Росією, і, звісно, за згоди всіх країн НАТО. І поки що абсолютного консенсусу серед членів Альянсу щодо нашого членства в НАТО на даний момент не має.

В підсумковій декларації НАТО щодо перспектив членства України в Альянсі заявлено наступне: «Майбутнє України – у НАТО. … Ми будемо і далі підтримувати її на незворотному шляху до повної євроатлантичної інтеграції, що включає членство в НАТО». Хтось каже, що це лише слова, які можна змінити на будь якому наступному саміті. Абсолютних гарантій в політиці дійсно не буває, і ми це знаємо на власному досвіді. З іншого боку, конкретні визначення в дипломатії мають велику вагу. І на даний момент така оцінка перспектив членства України в НАТО в підсумковому документі саміту НАТО є найбільш сильним формулюванням за весь час євроатлантичної інтеграції України. Я також бачу ще одне значення цього формулювання – це сигнал Путіну про те, що Україна і НАТО не збираються торгуватися з Росією перспективою членства України в Альянсі заради завершення нинішньої війни.

Для подальших взаємин між НАТО і Україною дуже важливим є і те, що лідери України, США, ще 21 держави НАТО, а також ЄС та Японії за підсумками зустрічі у Вашингтоні підписали «Український компакт» (Ukraine Compact) – багатосторонній документ, що містить зобов’язання щодо підтримки України. Це документ, який узагальнює і пов’язує безпекові угоди, які Україна підписала з цілою групою країн НАТО, а також з ЄС і Японією. Метафорично, хоча і дуже умовно, підписання цього документу можна оцінити як символічні заручини України з НАТО. Заручини, звичайно, не гарантують шлюбу, але визначають дуже особливі взаємні зобов’язання. В будь якому випадку перспектива членства України в НАТО буде визначатись умовами завершення війни між Росією і Україною, післявоєнною міжнародною ситуацією і подальшою долею самого Альянсу.