Життя без Єрмака. Це можливо!

фото: Офіс президента

Попереду багато цікавих подій і нових політичних тенденцій

Вже більше тижня Україна (точніше, вітчизняна державна та політична система) живе без Єрмака, який, на думку багатьох коментаторів, був трохи не визначальним елементом системи влади в нашій країні, впливав майже на все. І що? Та все гаразд. Країна живе і працює. Переговори з американцями відбуваються. Як з’ясувалось, це можливо і без Єрмака. І навіть Офіс президента працює, хоча наступника Єрмака і досі не призначено. Не сталося ні управлінської, ні політичної катастрофи. Та й і не мало статися. Багато хто починає розуміти, що реальний політичний вплив Єрмака був значно перебільшений. З іншого боку, також очевидно, що з уходом Єрмака не сталося якогось політичного дива. Країна залишається приблизно в тому стані, з тими самими проблемами, що і раніше (мабуть за виключенням проблеми самого Єрмака).

І не випадково вже почалася дискусія про те, що хоча Єрмака і не має на високій посаді, але він нібито залишається (або за лаштунками, або фігурально, як такий собі «колективний Єрмак»). Ця дискусія має або суто конспірологічний вимір, або публіцистично-теоретичне значення. Тому поки утримаюсь від участі в дебатах про «тінь Єрмака» в українській владі.

Краще і корисніше звернути увагу на конкретні події, які характеризують політичне життя без Єрмака.

Головна подія та, яка і досі не відбулася – нема нового керівника Офісу президента України. Судячи по заявах Володимира Зеленського, він вже зустрівся з усіма потенційними кандидатами на цю посаду. Дехто навіть пішов на друге коло таких консультацій. Рішення очікувалось 5 грудня. Але не сталося.

Схоже, що президент дуже вагається. Він обирає не лише між особистостями. Це і вибір наступної моделі адміністрування його політики.

Цілком ймовірно, що Зеленський хотів би мати такого ж універсального адміністратора, помічника і переговорника, яким намагався бути Єрмак, але без його токсичності і конфліктності. Однак будь хто з потенційних кандидатів на посаду керівника Офісу президента буде іншим, і з точки зору своїх особистісних і політичних якостей, і з точки зору його сприйняття всередині України, а також з боку наших міжнародних партнерів. Займатися майже всім не виходило і у Єрмака. І навряд цього прагнуть потенційні кандидати на роль головного адміністратора в команді президента Зеленського. Та й не вийде, якщо хтось захоче. І внутрішньополітична ситуація суттєво змінюється, і міжнародні обставини стають більш складними. Головне, що ніхто не хоче нового Єрмака.

Якщо на посаду керівника Офісу президента обирати професійного військового, то це акцент на функції Верховного Головнокомандувача, якщо професійного дипломата – то акцент на переговорах і на зовнішньополітичних функціях. Але зараз значно зростає потреба в регулюванні внутрішньополітичних проблем та викликів. Хто цим буде займатись? Тому президенту Зеленському доведеться покладатись не на когось одного, а на групу своїх найближчих соратників, кожен з яких буде відповідати за окремий стратегічно важливий напрям. Насправді, президенту Україні, можливо, є сенс створити щось на кшталт «домашнього кабінету» (умовного «політбюро») для ухвалення найбільш важливих рішень, які б дозволяли утримувати баланс політичних інтересів щодо різних викликів – воєнних, переговорних, безпекових, внутрішньополітичних, соціально-економічних. Але чи готовий до цього Володимир Зеленський?

Ще одна причина, чому і досі не має рішення про нового керівника Офісу президента України, - не кожен потенційний кандидат на цю посаду прагне її отримати. Скоріше навпаки. Посада керівника Офісу сприймається (після Єрмака) як токсичне місце, яке може зруйнувати подальшу політичну кар'єру. А дехто, не хоче втрачати свій «феодальний домен», де він і цар, і бог, і воїнський начальник. Що цікаво, майже всі мої поінформовані співрозмовники, з якими я обговорював останнім часом тему кадрових призначень (не тільки на посаду керівника Офісу президента) майже в один голос казали, що коли президент особисто просить прийняти його пропозицію, то відмовити майже неможливо. Але тоді, або президент просить недостатньо наполегливо, чи ще не просить, а лише запитує, або потенційний кандидат знаходить дуже вагомі аргументи, чому його не можна переміщати з нинішньої посади на іншу.

Однак, в чому позитив нинішньої ситуації, коли немає нового керівника Офісу президенту?

По-перше, Володимир Зеленський звикає жити і працювати без Єрмака. Він змушений підлаштовуватись під нову реальність, і перебудовувати певною мірою управлінські і політичні механізми. Головна кнопка на його пульті управління вже не працює, нова ще не з’явилась. І скоріше за все знадобиться новий і більш складний «пульт управління».

Але ще більш важливим є те, що управлінська система і політичне середовище швидко звикають жити без Єрмака. Ще не зовсім зрозуміло, що і як буде надалі, але процеси перебудови політичних відносин вже розпочалися.

В цьому контексті знаковими були події, які відбулися третього грудня.

Подія перша – ухвалення держбюджету на 2026 рік. Відбулося це якось буденно, без великого галасу, несподівано швидко і без особливих проблем. Не оцінюю сам бюджет. Питань і зауважень до нього багато, навіть дуже. Але, з точки зору визначальних тенденцій політичного життя без Єрмака, значущим є сам факт ухвалення парламентом держбюджету. Це завжди одне з ключових голосувань в парламенті. В багатьох демократіях це голосування дорівнюється вотуму довіри до Уряду.

На початку грудня здавалося, і про це багато говорили відомі парламентські інсайдери, що голосів за бюджет не має, що фракція «Слуг народу» на межі колапсу і втрати статусу парламентської більшості. Але сталося трохи інакше.

За бюджет проголосували 257 депутатів, у тому числі 193 депутати з фракції «Слуга народу». Тобто спрацювала і ситуативна більшість, за рахунок якої ухвалюється більшість парламентських рішень ще з осені 2021 року, і абсолютна більшість депутатів президентської фракції продемонстрували свою лояльність. Зазвичай лояльне президенту ядро фракції «Слуга народу» складає 170-175 депутатів. Для того, щоб у «Слуг» проголосували більше 190 депутатів треба проводити додаткову мобілізацію голосів всередині фракції, і це завжди непросто. За бюджет голоси «Слуг» зібрали майже по максимуму.

Це голосування показало, що керівництво парламенту та керівництво пропрезидентської фракції зберігають контроль над парламентом, а також над абсолютною більшістю депутатів президентської партії та забезпечують прийняття необхідних рішень. Що дуже показово, це сталося за відсутності президента Зеленського в Україні та без втручання Офісу президента. Ключову роль у цьому відіграли голова парламенту Руслан Стефанчук та, особливо, голова парламентської фракції «Слуга народу» Давид Арахамія. Давид Арахамія підтвердив свою репутацію дуже ефективного переговорника всередині парламенту. Через ухвалення бюджету на 2026 рік Стефанчук та Арахамія фактично надіслали президенту Зеленському сигнал про свою лояльність, але також показали, що вони можуть забезпечувати контроль над парламентом і без втручання Офісу президента. Але це не буде відбуватись автоматично. Відповідно, з ними (і з фракцією в цілому) треба рахуватись і домовлятись.

Тим не менш, у Верховної Ради залишаються досить сильні міжпартійні протиріччя (опозиція, як і раніше, хоче створення коаліційного уряду), складною залишається і ситуація всередині фракції «Слуга народу». Наскільки стабільною буде ситуація в парламенті надалі, ми побачимо тоді, коли Верховна Рада голосуватиме за призначення кількох нових міністрів.

Третього грудня відбулася ще одна знакова подія. Київський апеляційний суд звільнив детектива НАБУ Руслана Магамедрасулова з СІЗО, у якому той перебував п'ять місяців. В раптовий прояв суддівської справедливості я якось слабо вірю. Це або кулуарні домовленості «силовиків» (коли не має чинника Єрмака), або жест примирення з боку СБУ і прокуратури по відношенню до НАБУ (мовляв, Єрмака вже не має, давайте припиняти «війну», в якій нас використовували). Але також зверну увагу, що справи по детективах НАБУ не закриті остаточно. Тобто йдеться про готовність до «перемир’я», а не про повну відмову від протистояння, яке виникло декілька місяців тому. Як я розумію, ще не всі проблеми між «силовиками» з’ясовані. І проблеми були не тільки у впливі Єрмака.

Так чи інакше, політичне життя без Єрмака лише починається. Попереду багато цікавих подій і нових політичних тенденцій.

Читайте також:

Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів