Без піхоти навіть із мільярдами дронів воювати неможливо

Мав честь сказати слово у заключній панелі конференції Yes.

Як ви знаєте, я вже давно у БПЛА. Наш підрозділ входить у число кращих у ЗСУ, не зважаючи на те, що у нас лише взвод.

Але слово моє було не про наші досягнення, – що і як ми знищили. Слово моє було про ситуацію в цілому на фронті і, зокрема, про піхоту.

Ми довго виїжджали на героїзмі піхоти. Піхота витримувала тоді, коли був тотальний дефіцит зі снарядами та технікою. Піхота трималась, коли її засипали кабами. Піхота стояла, коли були проблеми з літаками. Але у всього є свій ресурс. У металу також є втома.

І можна мати хоч мільярд дронів і сотні літаків, але без піхоти вони нічого не варті. Тому що все це в небі, а хтось має боронити землю.

Ми будемо битись і далі. Намагатись захистити Донбас – це аксіома. Але зараз більше ми переживаємо за Київ. Що ворог скористається нашими кризами і піде знову на столицю.Звісно не завтра, а згодом, коли прийде час. І другий раз ворожі війська під Києвом ми можемо просто не втримати.

Покровськ – яскравий приклад. Колись він вважався глибоким тилом. І до нього було 60 кілометрів від фронту. (До речі від Києва до ворожого кордону 80). Барбершопи, ресторани, кав’ярні, мами з колясками. – усе це змінилось дуже швидко.

Зараз, колись мирний Покровськ перетворився на фортецю, на кшталт Авдіївки і Бахмута. От тільки Авдіївка трималась 10 років. Бахмут більше року. Скільки протримається Покровськ – невідомо. Суть усіх цих пасажів не в істериці. Хоча відчуття здорового страху у цій історії не завадить усім. Усі ці меседжі до того, що треба робити висновки з помилок.

Скільки завгодно можна гучно кричати – гасла про перемогу, але лінія фронту вперто рухається у бік заходу. Інколи кілометр на день, а колись і швидше. Якщо ми не вживемо заходів щодо посилення піхоти і покращення якості управління, не захистимо солдата, який в окопі – все може обернутись катастрофою.

Реальна війна показала, що технологіями можна захистити бійців, покращити рівень їх ефективності. Але без піхоти воювати неможливо. Що б вам не розповідали про дрони, роботів і будь-яку суперзброю – головним ресурсом на війні, навіть у наше 21-е століття, є люди.

У нас є закони, що посилюють соціальний захист різних професій. Наприклад шахтарів. Давайте приймати закони, які посилюють захист піхотинця. І це від підняття зарплати – до соціального захисту дітей бійців. Від видачі землі – до пожиттєвого утримання у разі втрати здоров'я.

Держава і народ мають дати чіткий сигнал – завдяки вам ми живемо! А значить і ми зробимо все від себе. Ті, хто напишуть, ми не хочемо воювати – треба припиняти цю війну, порадую і вас. Доки ворог просувається і робить це досить швидко, ніяких перемовин і пауз не буде. Ну якби ми йшли у бік Донецька зі швидкістю кілометр на день. Ми пішли б на якісь перемовини? Перерва у війні можлива тільки якщо ми переведемо маневрову війну у позиційну і завдамо ворогу значних втрат.

Поважна ялтинська конференція мала збиратись у Ялті. Але збирається у Києві. І якщо не буде роботи над помилками, перспектива проводити конференцію у Львові чи у Варшаві – це реальність.

Можна бажати чи не бажати чогось – це суб'єктивно. А об'єктивність така, що ми там де ми є – через те, що ми робили або не робили. І якщо ми хочемо змінити позицію в якій ми опинились, нам треба міняти наші дії, які до неї привели. Інакше – «фортеця Київ»…