Хто є реальною білоруською опозицією

Зустріч депутатів ВР з вояками полку Калиновського викликала зацікавлення в білоруському опозиційному середовищі.

Під час ефіру на телеканалі «Белсат» ведучий кілька раз, в різній формі задав мені три запитання:

• якщо Верховна Рада визнає територію Білорусі окупованою РФ, з ким тоді Україна вестиме діалог?
• чи готова Україна встановити офіційні контакти зі Світланою Тихановською?
• в якій якості ми зустрічалися з бійцями полку Калиновського?

Перше. На цьому етапі нас цікавить відповідальність Білорусі за злочини перед Україною. Ми зробимо все можливе, аби Білорусь, як і Іран, відповідали за співучасть у війні і вбивстві цивільного населення. Питання журналіста, чи мова йде про так звану владу, чи білорусів – дивне. Бо білоруси, як і росіяни, зацементували цю владу на десятиріччя і жодного протесту проти війни й вбивст українців я не бачила.

Визнання Білорусі окупованою РФ не стане, на мою думку, підставою для уникнення відповідальності – бо це добровільна мовчазна згода на окупацію і співучасть.

Звичайно, ми дякуємо тим нечисельним партизанам і людям доброї волі, які зупиняли певні злочини. Вони для нас і є Білорусь.

Друге. Україна, як і світ, не визнали результати виборів в Білорусі в 2020, ми не визнаємо президента Лукашенка. Ми шануємо позицію тих білорусів, які вийшли на протести. Якби вийшли мільйони – Білорусь була б вільна і незалежна. Ми бажаємо свободи політв’язням і не забуваємо про них й на міжнародних зустрічах.

Десятки разів ми, українські депутати, на міжнародних заходах, здалека бачили пані Тихановську. Як зірка, в колі охоронців і свити, вона ніколи не зробила жодного жесту, аби зустрітися з українським парламентарями. Це завжди в мене викликало подив. Пані Світлана з початку повномасштабної агресії на жодному міжнародному заході, знаючи, що там є українські делегації, не сказала нам жодного слова підтримки і не зробила жодного жесту, аби зустрітися, поговорити...

Дивно звучали її певні заяви про Крим, Путіна, інші, які неоднозначно сприймалися українцями.

Якось я підійшла до неї під час конференціі в Братиславі, аби висловити незгоду із заявами щодо фактичної участі Білорусі у війні. Її помічники дуже настирливо почали переривати нашу розмову і пані Тихановська… втекла, хоч було б мудро тоді організувати зустріч з нашою делегацією, яка складалася з депутатів різних фракцій.

Я не можу говорити за МЗС чи ОП, але якщо на черговому міжнародному форумі пані Тихановська помітить українських депутатів і вирішить поспілкуватися, звичайно, ми до цього відкриті. Говорити є про що і треба.

Третє. Полку Калиновського ми подякували за мужність і боротьбу за нашу і вашу свободу.

Домовилися про допомогу і вирішення кількох нагальних проблем.

Слава Україні! Жыве Беларусь!