На фронті триває «година бика»

Президент Сербії Вучич знов виступив транслятором намірів Кремля: номінальні погрози глобальною війною, але реально – пропозиція завершити війну на кордонах Донбасу.

«Перспектива світової війни турбує мене найбільше. Я боюся, що буде набагато серйозніший військовий конфлікт, ніж зараз. Сподіваюся, що не на Балканах. Ми зробимо все можливе, щоб урятувати сербський народ та Сербію». А після того, як Росія вийде на лінію Слов'янськ-Краматорськ-Авдіївка, Путін виступить із пропозицією до Заходу. «Якщо вони її [пропозицію – ОГ] не приймуть, на нас усіх чекає пекло. А вони її не приймуть».

Версію про бажання Росії вийти з програшної для неї війни підтверджує і практично одночасна заява заступника МЗС Росії Андрєя Руденка: що майбутня мирна угода з Києвом має «фіксувати» нейтральний, позаблоковий і без'ядерний статус України, а також «визнання наявних територіальних реалій» (тобто, окупацію Криму й Донбасу). А головне – Кремль цим позначив, що хоче переговорів: «Якщо Україна висловить бажання повернутися до столу переговорів, ми готові позитивно відреагувати».

Він вже певний час розуміє, що з наявними залученими ресурсами вести далі війну він не може. Все – сили скінчились. Або треба ризикувати всім і переводити всю країну на воєнні рейки, оголошувати, серед іншого, тотальну мобілізацію, котра найімовірніше спричинить масовий спротив громадян і головне – регіонів, що й без того готові відвалитись від імперії. І в результаті з високою ймовірністю режим Путіна буде повалено його ж оточенням. Або треба оголошувати цілі «СВОР» досягнутими і виходити з війни – для чого максимально залякати і українців, і найменш впевнених європейських союзників України.

Для залякування Путін активно користає Лукашенка (ядерні погрози) і Вучича з Орбаном (залякування європейців перспективами інфляції, відсутності тепла й електрики взимку тощо).

В принципі, якщо згадати історію РФ, це типовий сценарій для них: коли провалюються їхні військові плани і ситуація змушує їх відступити, вони негайно скидають бомби на котресь мирне місто і нищать максимум цивільних (так було, зокрема, з Нагірним Карабахом і бомбуванням Баку). Супроводжується таке ультиматумом, котрий по суті – умови мінімально болісного для Росії виходу з ситуації.

В Кремля це зветься «примусом до миру».

Отже, в четвер Путін спробував обстрілом Вінниці і заявою Вучича про «глобальну війну» налякати ЄС, а через МЗС РФ запропонував вихід з ситуації – відновити переговори і визнати за Росією всі окуповані нею території, і тоді «пекла» не станеться.

Спроба очікувана, але апріорі невдала. І ми, і союзники знали, що чим ближче до повноцінних поставок за ленд лізом, тим більш тиснутиме на нас переляканий Путін. Напади будуть жорсткішими – як останнє напруження сил агресора перед переламом (або завершувати цю ідіотичну історію, або переводити всю Росію на воєнні рейки і оголошувати тотальну мобілізацію). Ми чекали цього.

Недосяжний для ППО РФ Himars і практично невідворотні протикорабельні комплекси Harpoon стали тими аргументами, котрі чітко позначили дуже обмежені, м’яко кажучи, можливості Росії щодо сучасного озброєння НАТО. А ще ж є «М777», САУ «Zuzana», САУ «Caesar», приїхали шведські САУ «Archer», танки PT-91 Twardy, БМП від Rheinmetall, БТР Spartan, БТР VAB, колісні бронемашини ACSV Super Bison...

До серпня мінімум атаки окупанта будуть настільки жорсткими, наскільки в них ще є залишків ресурсів. Ми маємо бути до цього готовими.

Фактично, зараз триває «година бика» – найтемніший час напередодні світанку, коли найбільше смертей, але найбільше й народжень. Але попереду сонце перемоги.