Що саме їде підписувати Зеленський з Трампом?

Обговорюваний «контракт США і України»: поки це виглядає як вельми сумнівний ребус.

Перший момент: угода – це завжди вигода кожної зі сторін. Хоч якась. Нехай нерівноцінна. Але вигоду мусять отримувати обоє. Інакше це шантаж, рейдерство, гоп-стоп... Що завгодно, але не угода. При цьому Трамп офіційно заявляє, що «наданням гарантій безпеки Україні візьметься Європа, а не Сполучені Штати».

Від США за 50% вартості всіх ресурсів (не тільки копалин) Україна отримає фантом «певної автоматичної безпеки» як результату перебування тут американських компаній і концентрації американських інтересів. У сенсі, Трамп переконує, що ніхто не ризикне сунутись в американський тимчасовий гаманець. І Путін теж.

Другий момент: слабко стикуються всі зроблені різними сторонами заяви.

З одного боку, Reuters пише, що Білий дім має сумніви у доцільності запрошення Зеленського на підписання зараз – бо оборудка ще юридично не підготована (тобто, підписувати поки нема чого, крім чернеток).

З другого боку, Зеленський таки погодив поїздку для підписання 28 лютого «чогось» (бо контракт ще не готовий).

З третього боку, Шмигаль заявив, що «Кабмін схвалив підписання угоди про надра з США». Угоди, котра поки не готова і деталі невідомі, здається, нікому ані тут, ані США – просто, бо вони ще не прописані.

З четвертого боку, з'явилась інформація, що угода, котру їде нібито підписувати Зеленський, «не остаточна». Головний її зміст з правової точки зору – «юридичне зобов'язання України почати переговори з США про більш детальний варіант».

З п'ятого боку, Зеленський з десяток разів у різних формулюваннях більш чи менш різко і завжди однозначно заявив, що угода – у жодному випадку не визнання боргу, ні на «10 центів». Це не про виплати України за надану США допомогу менш ніж на 100 мільярдів доларів.

Отже, що саме їде підписувати Зеленський?

Третій момент, пов'язаний із заявкою США на 50% всіх ресурсів (а не тільки надр) України: Європа теж претендує на участь у такому великому багатодесятилітньому проєкті. І Китай також позначив свою серйозну зацікавленість. Але про жодні навіть попередні обговорення ніхто не чув: тобто, точки зору всіх зацікавлених сторін не враховано.

Особливо тих, хто на тисячі кілометрів ближчий до України і наших проблем, ніж США. Тобто, ЄС, інші країни Європи, КНР (і Японія, яка теж позначала серйозну зацікавленість і говорила про тривалі інвестиційні проєкти) апріорі відступились?

Чи все ж мається на увазі пізніше обговорення у ширшому складі ініціативи з угодою на українські ресурси, якось (ніхто точно не знає як) пов'язаної з відбудовою зруйнованого? Тим більше, якщо нашу безпеку однозначно звантажується на Європу. Щось же вона мусить з того мати, крім безпекового поясу від Росії?

Четвертий момент: такі глобальні міждержавні угоди, які визначають долю всієї економіки, соціальної сфери, оборони цілої держави, теоретично мають ратифікуватись парламентом. І точно не у сліпу – тобто, всі деталі вповні мають бути відомі, обговорені, узгоджені. Тобто, це буде тільки попереднє підтвердження зараз?

Підсумок: питань дуже багато, суто правових передусім, але також і економічних, і безпекових. «Тонких місць» теж вистачає.

Остаточний текст відсутній, здається, навіть у Білого дому. Проігноровано явний і висловлений інтерес сторін, від яких напряму залежить наша оборона сьогодні і найближчі роки.

Це дійсно ребус якийсь, а не історія про обопільно вигідну угоду...