У Путіна відбулась «остання ніч з колишнім гаремом»

Росія дуже дорого заплатить за ірраціональну забаганку Путіна мати собі на «Дєнь побєди» не тільки Лукашенка, але й лідерів центральноазійських країн. При тому заплатить (і вже платить) буквально, в економічному сенсі.

Нагадаю, Путін оплатив собі на сніданок в Ґрановітой палатє Кремля, одну годину параду, швидке спільне покладання квітів і обід 6,5 лідерів (6,5 – бо явно хворий Лукашенко на обід залишитись не знайшов сил). Оплачувати Росія буде присутність лідерів Вірменії, Казахстану, Киргизстану, Таджикистану, Туркменістану та Узбекистану. Хоча і Білорусі теж доведеться щось підкинути.

Лукашенко, фактично, повністю прийняв роль «політичного ескортника» - йому треба грошей і нових кредитів, саме по гроші він і приїхав. Причому приїхав в стані, коли мав би тихо лежати під крапельницею (та й багато хто помітив незнятий бинт на правій руці Лукашенка): білоруські пабліки зауважують, що в Лукашенка не вистачило сил навіть на традиційну промову, передовірив її міністру оборони. Це дуже яскраво підкреслює і характер взаємин Путіна та Лукашенка, і ступінь залежності білоруського диктатора, і його реальну значущість (десь в районі дна льоха з торішньою бульбою).

Плюс по стану Лукашенка мали вдарити ще й нерви через «дроновий чинник»: нашим спецслужбам успішно вдалось донести до всіх представників країни-агресора (і маріонеток), що технічно і тактично вони в змозі організувати вибуховий сюрприз навіть на Красной площі. І Лукашенко їхав на той парад з чітким розумінням: коли що, то під атакою дрона опиниться котрийсь черговий «Путін №2» чи «№3» і в цілому Кремлю буде фіолетово. А от по Лукашенко прилетить по цілком натуральному «і ні за що, просто за компанію».

Але Путін просто не міг допустити думки: як це – парад, а Лукашенка під рукою нема. Він хотів мати міньйона поряд, все решта його не цікавило. Але свою оплату Лукашенко, очевидно, отримає.

Пашинян не в набагато кращій ситуації: його взагалі використали як «бартерну дешевинку». Є інформація, що лідера Вірменії до Москви наполегливо попросив приїхати Іран. Відмови не передбачалось, бо Іран на сьогодні – єдина країна, котра захищає дипломатичні інтереси Вірменії. Росія відійшла від цих справ, очевидно передовіривши питання Вірменії Туреччині. І ми пам’ятаємо, що саме Іран є постачальником РФ «Шахедів», куль, ракет і мінометних снарядів.

Отже, Путін хоче на обіді і на параді Пашиняна, Пашинян дослухається хіба до прохань Ірану, Путін просить Іран розпорядитись, щоб Пашинян таки поїхав, а за це він купить в Ірану за дорого/ надасть задешево щось потрібне. Пашиняна ми на параді бачили – отже, і це Росія оплатить.

Присутність лідерів Казахстану, Киргизстану, Таджикистану, Туркменістану та Узбекистану – це вже «подарунок» від нового «старшого партнера», від Китаю. Тут слід зважати на два чинника. Перший: Росія стає повноцінною сировинною колонією Китаю (за підсумками 2022 Росія збільшила експорт нафти до Китаю майже на 10%, вугілля - на 21%, газу - у 1,5 рази, вперше ставши його найбільшим постачальником; в КНР закупила електроніку і техніку на $4,8 млрд на заміну західним; вже до кінця 2023 року росіяни очікують, що юань стане основною валютою в російській торгівлі). І другий: Китай фактично підгріб у свою зону впливу і контролю держави Центральної Азії, зараз на цьому фронті відбуваються дуже активні події.

Сі досі веде гру «Китай в цілому готовий надати дружню підтримку другу Путіну і дружній Росії», але довго ця гра очевидно не триватиме. От і виходить, що присутність лідерів центральноазійських країн (яких Путіну досі подобається вважати залежними від Росії, але по факту вони вже в пулі КНР) – це подарунок від нового різкого «хана» старому і практично списаному, «остання ніч з колишнім гаремом як сувенір на пам’ять», так би мовити. Китай просто озвучив новим «молодшим партнерам» своє прохання «заїхати на обід до Москви», при тому озвучив буквально напередодні, бо офіційну згоду дипломатичні відомства підтверджували буквально в останній момент.

І тут Путін теж очевидно розплатиться – більшим об’ємом експорту сировини до КНР, більшими знижками, нижчими цінами, більшими додатковими зобов’язаннями як постачальника...

От і виходить в підсумку, що ностальгічний сентимент царя «щоб до мене приїхали на парад ось ці» буде за високим тарифом оплачений Росією. При тому це дійсно породній сентимент: зауважте, на параді не було ані представника від Пекіну, ані представника від Делі – жодної демонстрації світу реальної підтримки не вийшло. Натомість вийшло щось жалюгідне і абсурдне.