Метастази більшовизму

Колись давно, ще на початках української незалежності, коли до влади прийшли дещиця учорашніх дисидентів і більшість перефарбованих комуністів, один з «інакодумців» Юрій Бадзьо змалював колективний портрет Верховної Ради тодішнього зразка: «...Коли я сьогодні бачу перекошені від люті обличчя «демократів», що потрясають «опозиційними» кулаками перед очима «партократів», голови Верховної Ради та президента, у моїй уяві постають потворні гримаси більшовизму...».

Відтоді спливло багато часу, і навіть у страшному сні важко було собі уявити, що більшовизм знову відкриє свої метастази в Україні 20-років XXI століття. Але це так. І це закономірно в країні, де популізм грає перші скрипки у владній системі, а він, – популізм, – знано, був головним інструментом більшовиків ленінського розливу.

Як ви думаєте, хто спробував внести до парламенту демократичної країни законопроєкт про можливість свавільно відбирати у громадян їхнє майно і землю? Звісно ж, – «Слуга Народу». Політична сила, яка в'їхала під купол Верховної Ради на хайпі свого лідера, що обіцяв «посадки», «боротьбу з корупцією», який лицемірно наділив кожного українця титулом «президента», при цьому уже в інавгураційній промові люто порушив Конституцію, розпустивши старий парламент без належних на те підстав.

Так, проєкт закону №8225, що передбачав, – більшовицьким слегном, – реквізиції приватного майна та землі у розпорядження держави на час воєнного стану і (увага!) на десять років після його скасування, – наразі не пройшов депутатського сита (хоча був схвалений профільним комітетом!). Але хто може стверджувати, що «слуги» не повернуться до цієї ідеї, наразі просто протестувавши форму викладу, але насправді наполягаючи на змісті документа?

А зміст – простий, мов двері: без рішення суду (але за рішенням уряду) у вас могли відібрати земельну ділянку, нерухоме майно фактично не невизначений час і за компенсацію, вирахувану, – ні, не незалежними експертами, – а чиновниками Кабміну. Навіть без акту прийому-передачі майна…

Ось так, точнісінько з описом німецького економіста Норберта Нойхауза, «партисипативна демократія як концепт врешті призводить до більшовизму». Бо, урешті-решт, це «Слуги…» носилися з гаслом «прямої демократії», руйнуючи інституції, спотворюючи зміст, нехтуючи Конституцією. Це Давид Арахамія недалекого 2021 року проголошував, що принципи «Слуги Народу» і Компартії Китаю багато в чому збігаються, що він особисто сприятиме виданню в Україні праці Сі Цзиньпіна про державне управління.

До слова, оглядачі зауважили крен цього взірця для Арахамії у бік відвертого сталінізму. Сі вже не заморочується «реквізиціями», потужні бізнесмени у його країні просто зникають. Так трапилося, до прикладу, з мільярдером Бао Фанем, що працював у сфері високих технологій, та Джеком Ма, власником Alibaba Group…

Але повернемося до наших послідовників більшовизму. Учора Вікторія Сюмар повідомила про намір монобільшості ліквідувати парламентський комітет зі свободи слова. Ось так «Слуги…» пробують злити «проблему Шуфрича» – соратника Медведчука, якого вони ж призначили очолювати цей надважливий з точки зору демократичних принципів комітет.

А й справді, – навіщо країні свобода слова, коли є «телемарафон», фінансований з державного бюджету, який купує тексти у певної фірми за астрономічними тарифами? Навіщо свобода слова, параметри якої у цьому марафоні цензуруються мінкультом?

Поживемо – побачимо, що вийде з цієї більшовицької авантюри популістів. Наразі просто нагадаємо, що в історії незалежної України будь-яка влада програвала, затіявши війну проти журналістів. І даремно перший керівник Офісу президента Зеленського зверхньо розповідав про їхню непотрібність. Зрештою, і сам «видатний лідер» сучасності не випромінює особливих почуттів до незалежних медій. Принаймні, на офіційні пресконференції їх, зазвичай, не запрошують.

Я вже писав, що владні популісти полюбляють запускати пробні кулі, аби перевірити, чи будуть сприйняті їхні фантасмагоричні ідеї, чи збудять суспільну дискусію, чи спровокують негатив. Якщо трапляється останнє, зазвичай обирають обхідні шляхи. Але режим воєнного стану, на жаль, розв'язує їм руки.

До прикладу, вже дещо застаріла історія з виборами під час війни, озвучена Стефанчуком, не припинилася на тотальній критиці з боку громадянського суспільства та експертних середовищ. «Слуги» знайшли інших «експертів», які доводять, що рішення про вибори може ухвалити Конституційний суд.

На завершення – ще одна цитата, від історика марксизму Артура Розенберга: «Імперія більшовиків схожа на королівство з безсмертної казки Андерсена. Король може розгулювати голим, оскільки тих, хто не бачить його уявних шат, оголошують поза законами моралі. Так король простує по більшовицькій імперії, а праворуч і ліворуч від нього йдуть партійні сановники, загороджуючи його від тих, хто наважиться крикнути: «Та він же зовсім голий!».

Як ви гадаєте, про яку країну йдеться?..