Просторовий кретинізм Путіна або про «історичні території» Росії

Тут така справа: Путін досі живе радянським, пітерським минулим «важкого підлітка», з його комуналками, брудними під'їздами та заздрісними сусідами. Його манія величі, – це рефлексія люмпена – мешканця кутка біля вбиральні, який претендує на кімнатку «професора», більш-менш впорядковану і «буржуйську». І її не вгамують душевні чаювання на спільній кухні, ні те, що більш заможний сусід час від часу пригощає його смаколиками…

Путін вперто наполягає на тому, що українці живуть на «історичних територіях» Росії, при тому забуваючи, що днем раніше він же переконував світ у тому, що Україна – вигадка чи то австрійського генштабу, чи то ленінська примха. Тобто виходить, що на тих «історичних територіях» живуть привиди, відмовляючись платити «оброк» і слухатися всесильного суверена. Невдячні такі орендарі…

«Чому вони (українці, – авт.) нашим коштом повинні жити і на наших історичних територіях? А якщо хочуть жити на наших історичних територіях, тоді повпливайте на своє політичне керівництво таким чином, щоб вибудовувалися стосунки нормальні з Росією, щоб нам з цих територій ніхто не погрожував. У цьому ж проблема!», – обурювався бункерний дід перед вдячною публікою «воєнкорів».

Просторовий кретинізм Путіна, помножений на усвідомлення реалій, дає дику суміш ілюзорної могутності, впливовості та гонору. Правда, для довкілля цей коктейль більше схожий на яскраво виражені симптоми душевної недуги, але для мешканців російської «комуналки» він звичний, природний, бо свій, «ісконно русскій». І мова не тільки про пересічного обивателя з якогось там мухосранська, мова про так званих інтелектуалів на кшталт Сергія Караганова, наукового керівника факультету світової економіки та політики Вищої школи економіки у Москві. Цей постійний дискутант псевдоінтелектуального збіговиська, що його Путін щорічно влаштовує на Валдаї, днями вихопився з дивною версією причини «СВО» – кривавої агресії в Україні, з її щоденними обстрілами мирних міст і вбивствами сотень українців. На думку «науковця», Україна заважає Росії, «відволікаючи від гостро необхідного зсуву її духовного, економічного, воєнно-політичного центру на схід Євразії». І щоб Московія не «вгрузла» в Україні, слід просто застосувати у війні проти Києва ядерну зброю…

По-перше, Караганов, мабуть, і не підозрює, що Росія вже давно у Євразії. Принаймні, так вважає ще одна «наукова зірка» Росії, колишній завкафедри МДУ Олександр Дугін. Хіба діяч московської ВШЕ не знайомий з фундаментальним твором цього «мислителя» «Містерії Євразії»? Та навіть українські прокурори проштудіювали його, перш ніж оголосити Дугіну підозру, бо об'єкт зацікавленості ОГПУ «вже понад десять років заперечує існування України як суверенної держави та закликає до її збройного захоплення російськими військами,.. відкрито пропагував ідеї масового фізичного знищення українців, а також цивільної інфраструктури країни».  

Караганов, Дугін та цілий легіон «валдайців», «ізборців», безперечно доклалися до формування державної ідеології путінізму. Ідеології рашизму – соціопатичної, ізоляціоністської, вибудованої на макабричних міфах і навіть забобонах доктрини, яка вочевидь не корелюється з духом часу XXI століття.

Але одна справа, якби ці схиблені персонажі експериментували на безмежних просторах Росії. Що ж, тамтешні посполиті звиклі до ролі піддослідних тваринок, аби лише був веселий телевізор, а в ньому победобєсіє, аби у місцеві крамниці регулярно завозили «бояришнік». Але ж ні… «Квартирне питання», тобто сусідські кімнати, муляють їхнє імперське нутро, спонукаючи до агресій, воєн, геноциду та залякувань ядерною зброєю.

До слова, окрилений перспективою статусу ядерної держави білоруський диктатор Олександр Лукашенко днями також повернувся до сакраментального для «совка» «квартирного питання». Він вкотре озвучив дикувату ідею «примирення», згідно з якою Росія та Україна могли б полюбовно розв'язати конфлікт. Для цього, мовляв, було достатньо того, щоб Київ погодився віддати Крим в «оренду» Росії. Ну, в принципі, Лукашенко ж чимось дуже схожий на президента-втікача Януковича, у якого Путін таки встиг вибити «оренду» Севастополя. Чим це закінчилося для Криму, – відомо всім: дай вовкові палець, руку відкусить… Як обернулася, даруйте за тавтологію, оборудка під назвою «Харківські (по суті Кримські. – авт.) угоди» для Януковича, – теж.

Маю стійке враження, що поки у Росії та Білорусі правитимуть совєтсько-імперські мастодонти, а в їхній ідеологічній обслузі ходитимуть персонажі з того ж таки «комунального минулого», доти у нашому під'їзді штормитиме. Сподіваюся лише, що це не триватиме триста років, як проповідував ще один «святий» і знавець «квартирного питання» з цієї ж когорти Михайло Булгаков…