Російська мова проти українських дітей

Нещодавно мій син потрапив до лікарні. І без того стресова ситуація ускладнювалася тим, що лікарі вперто ставили Мартину запитання pociйською мовою. Він з усією очевидністю їх не розумів, а лікарі повторювали й були явно незадоволені, що він не дає чіткої відповіді. Їм навіть на думку не спало, що українська дитина у 2023 році може не розуміти pociйської мови. Я мала двічі це пояснити й просити звертатись українською.

І це було не вперше, коли мені доводилося робити зауваження щодо спілкування pociйською з Мартином. Інструктор на картингу пояснював, де «тормоз» pociйською мовою. І тоді мені довелося пояснювати інструктору ази закону про мову. Це не вичерпний перелік історій, на жаль.

Давайте нарешті внесемо ясність.

Не всі люди в Україні знають pociйську.

Ніхто в Україні не зобов'язаний говорити pociйською.

Не всі батьки ставлять дітям Смєшаріков і Машу та Мєдвєдя, не всі показали малечі «Ну погоді» та розповіли про найсмачніший у світі пломбір і ковбасу по три копійки.

І я щиро не розумію, навіщо українській дитині у 2023 році такі знання. Ба більше, я геть не розумію, чому зараз, на 10-й рік війни з pociєю, мені доводиться докладати зусиль, аби захистити свою дитину від постійного втручання pociйської мови в його життя.

Саркастичне «вона прямо українка» – кинуте в спину доньці військової в школі, дуже зрезонувало в моїй голові. Це майже те саме, що я почула в садочку в Харкові у 80-х – «А тебе я корону не дам, потому что ты xох**шка, а у хох**в большие головы, ты ее растянешь».

«Вона прям українка» – «Та ты xох**шка».

Минуло майже 40 років, а закиди мало чим змінилися.

Народжуються нові покоління, але якісних змін не відбувається, бо нові покоління – виявляється – вчать своїх дітей тому самому зневажливому ставленню до української мови.

Також окреме вітання лине всій системі шкільної освіти. Звісно, зараз у школах навчаються українською, але виявилося, що цього геть не досить, аби нові покоління говорили нею в повсякденному житті. І не кажіть мені, що в цьому немає провини укладачів програми української літератури, котрі вписують в неї твори, незрозумілі та нецікаві дітям. І абсолютно не формують у них враження, що говорити українською – це сучасно і модно.

Діти, в яких двомовні батьки, – далі у публічному просторі використовують pociйську (а інколи й діти україномовних батьків теж). Чому? Якщо ви говорите однією мовою з окупантами, вчите говорити нею своїх дітей, продовжуєте споживати продукти держави-агресора – вас точно не влаштовує pycкій мір? Навіщо ж ви свідомо лишаєтеся його частиною?

Надто довго ми вдавали, що процес переходу на українську відбудеться еволюційно. Без зусиль кожного і кожної з нас, без зрозумілої державної політики – він ніколи не буде достатнім.