Істерія та цькування патріарха Філарета. Українці втратили пильність

Дорогі браття і сестри!

У ці дні з тривогою спостерігаємо за розгортанням антиукраїнської істерії навколо Української Православної Церкви і Патріарха Філарета зокрема.

З відстані громадян України, які перебувають у надзвичайно складних умовах відірваності від батьківщини, висловлюю сум від того, що українська національна спільнота під впливом виборчого ажіотажу втрачає пильність і критичність мислення в оцінці загроз і викликів, які стоять на порозі нашого українського дому.

Наприкінці минулого року, коли українська державна влада своїми активними діями просувала процес надання України Томосу про незалежність православної церкви, спираючись, передовсім, на єпископат і вірних Української Православної Церкви Київського Патріархату, нею ж було закладено зерно сьогоднішньої внутрішньої церковної суперечки.

Корінь цієї проблеми полягає у тому, що вища державна влада України переоцінила глибину своєї участі у процесі надання Томосу і перейшла допустимі межі, значною мірою втрутившись у внутрішнє церковне життя.

Також достеменно знаємо, що Президентом України надавалися гарантії і обіцянки, про які розповів у своїх заявах Святійший Патріарх Філарет, фактично визнавалась згода держави на поступове утвердження ПЦУ як Патріархату зі збереженням участі Патріарха Філарета в реальному управлінні Церквою.

Саме під ці гарантії значна кількість ієрархів, а не виключно Патріарх Філарет, пішли на об’єднання і формування ПЦУ, погоджуючись на нинішній митрополичий статус.

Ми прагнули і прагнемо розбудовувати справжню незалежну Церкву. Ми ніколи не погоджувалися і не погодимось на статус церковного об’єднання України, обмеженого в правах. Саме процес подальшої розбудови і зміцнення ПЦУ став підґрунтям переходу до її складу парафій Московського Патріархату в Україні.

Тепер на тлі розуміння того, що більшість гарантій відкинуто, а держава самоусунулась від виконання ухвалених Законів, що мали на меті впорядкувати і перереєструвати в Україні релігійні організації з іноземними центрами підпорядкування, передовсім РПЦ, таке приєднання громад до ПЦУ призупинилося. І це, безумовно, вигідно Росії.

Так, ми, прихожани і священнослужителі Православної Церкви України в Криму, отримали запевнення від Президента України про повну підтримку і захист з боку держави, але після Собору і створення ПЦУ нас фактично кинули на поталу Росії. Можу впевнено сказати, що Росія мститься нам за участь у формування ПЦУ, і 18 травня вона остаточно ліквідує парафії Української Церкви в Криму.

За півроку після подій листопада-грудня 2018 року жодного разу, жодний чиновник або депутат у Києві не поцікавився тим, що з нами відбувається. Наші звернення ігноруються. Ми стали заручниками. Чи такого розвитку нашої Церкви ми бажали? Чи маємо ми мовчати, вдаючи, що все гаразд? Ні і ні!

Розуміючи всі аспекти ситуації, що динамічно розвивається, як єдиний правлячий архієрей, який все ще здійснює архіпастирське служіння на втрачених українських землях, від імені громад православних віруючих Криму закликаю:

1. Негайно провести спільну зустріч Його Святості Патріарха Філарета і Його Блаженства Митрополита Епіфанія для подолання всіх розбіжностей у поглядах на розвиток нашої Церкви на основі братської любові та інтересів України, використовуючи напрацювання, що мали місце до Об’єднавчого Собору 15 грудня 2018 року;
2. Президента України, народних депутатів, членів уряду, чиновників різних рівнів припинити втручання у внутрішнє церковне життя і роздмухування мови ворожнечі в засобах масової інформації і соціальних мережах;
3. Відкласти ухвалення офіційних церковних рішень до гармонізації ситуації і подолання конфліктної ситуації, яку інспірують ззовні.

Звертаюся до братів у Христі! Дорогі владики, ми разом пройшли непростий шлях становлення Української Православної Церкви Київського Патріархату! Не дайте знищити ці труди і надію! Захистіть українське православ’я, не «розпинайте» один одного і нашого Патріарха! Прошу Вас подивитись на реальні обставини теперішньої внутрішньої кризи в нашій Церкві і не піддаватися зовнішньому інформаційному та організаційному впливу – прихованому впливу складно переплетених корпоративних інтересів політично-релігійних сил, як в України, так і за її межами. Не забуваймо, що перед усіма глобальними процесами, в які так легко безоглядно зануритись, стоїть наша паства – православний народ України, який ми мусимо вести до Бога смиренно і з любов’ю, власним прикладом демонструючи єдність і шану один до одного. Назавжди спільним дороговказом, який так ясно освітлює наш шлях, є Свята заповідь Христова – возлюбіть один одного.

Окремо звертаюся до засобів масової інформації, блогерів і експертів з проханням утриматися від нав’язування суспільній думці ворожих образів і кліше, притаманних невільним суспільствам. Продемонструйте виваженість і професіоналізм у висвітленні життя Церкви.

І наостанок маю заявити, що у випадку ліквідації Української Православної Церкви в Криму і продовження процесу її прихованого знищення в Україні буду вимушений разом із духовенством Кримської єпархії просити притулку в інших країнах світу, оскільки саме злочинна бездіяльність органів державної влади України протягом останніх 5 років по відношенню до кримських проблем, зокрема церковних, нехтування даними гарантіями по захисту прав українських громадян в Криму і підтримки з боку держави призводять до таких непоправних наслідків.

Я уповаю на милість Господа, щоб він дарував нам прозріння і мудрість не стати руйнівниками такими трудами і жертвами збудованої Української Православної Церкви, і щиро молюсь за це.

Архієпископ Сімферопольський і Кримський КЛИМЕНТ
17.05.2019