Війна на виснаження. Невтішні прогнози для Росії

Днями з’явилися кілька публікацій про стратегічний перебіг війни, які прогнозують затяжний характер конфлікту.

Цю тему коментували Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський, новий керівник Британської Армії (сухопутних військ Королівства) Чарльз «Ролі» Вокер та Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг. Також вийшла оглядова стаття на цю тему у британській газеті Telegraph.

На провал літнього російського наступу й нестратегічний характер відсування фронту вказали, зокрема, генерали Сирський та Вокер, а також The Telegraph.

Олександр Сирський в інтерв’ю газеті Guardian констатував провал росіян на півночі Харківщини й відзначив, що активні бойові дії нині точаться на ділянках загальною довжиною у 977 кілометрів (із загальної протяжності фронту у 3700 км).

Сирський наголосив, що Сили Оборони не «утримують руїни (населених пунктів) за будь-яку ціну», фактично визнавши неоголошену українську стратегію смартоборони, і відкинувши подекуди нав’язувану у західному інфопросторі тезу про те, що Україна «програє».

Генерал Вокер лише нещодавно призначений на посаду і міг би озвучити непопулярну позицію, якби був професійно скептичний щодо України. Проте він заявив, що із сьогоднішніми темпами просування Кремлю знадобиться «5 років та понад 1,5 мільйона людських утрат», аби досягнути «мінімальної» цілі: контролю над Луганщиною, Донеччиною, Запоріжжям та Херсонщиною. При цьому Росія, вважає генерал, втратить військової техніки «на хтозна скільки мільярдів».

The Telegraph наводить оцінки Міноборони Великої Британії, за якими Росія у травні-червні 2024 року щоденно втрачала близько 1200 військових. У свою чергу, Генсек НАТО Єнс Столтенберг закликав НАТО готуватися до того, що війна в Україні «затягнеться на 10 чи й більше років».

Важлива тема «другої великої мобілізації» у Росії непрямо постала у заявах Сирського і Вокера. Головнокомандувач ЗСУ навів оцінку російських наземних сил усередині/навколо України у 520 тисяч і спрогнозував їх збільшення до 690 тис. до кінця року.

Таким чином, Сирський фактично не очікує другої хвилі тотальної ворожої мобілізації – подібної до того, що відбувалося восени 2022 року, чи до цифри у додаткових «300-500 тисяч у десятках нових бригад», яку озвучували високопосадові росіяни у середині 2023 року.

Нагадаємо, що небезпечна для України друга велика мобілізація ворога очікувалася чи то до, чи одразу після так званих «виборів президента Росії» у березні 2024 року. На думку експертів КБФ, низка публічних кроків Кремля свідчить про те, що Путін відчайдушно намагається уникнути цього кроку.

Водночас у західних публікаціях прозвучали й невтішні тези:

• перевага Росії в авіації, техніці й кількості снарядів поки зберігається;
• Україна має проблеми з поповненням особового складу;
• війна ведеться «на виснаження» і кремлівська диктатура може бути до цього суб’єктивно готовою більше за Україну та Захід.

Головний висновок із вищерозглянутого у тому, що ані українське командування, ані Захід, ані навіть окремі «башти Кремля» не бачать швидкої перемоги Росії.

Підважена й теза про те, що «Путін хоче заморозити війну, але готовий воювати стільки, скільки треба», яку Росія потужно розкрутила у західних ЗМІ наприкінці травня. Адже сучасній Росії не треба війна на «5-10 років» за самий лише «Південь-Схід», ціною у 1,5 мільйона людей. Це була б вічна війна з гарантованою поразкою.

Отже, вкрай небезпечне для України «замороження війни» на кремлівських умовах (фактично, капітуляція) тепер тим паче виглядає не єдиною альтернативою російській перемозі, а всього лиш одним із варіантів розвитку ситуації.

Інший важливий висновок – у безальтернативності для України стратегії із максимальним перенесенням війни на російську територію.

Дискурс про багаторічне відбивання російських наземних атак треба, на жаль, визнати реалістичним. Але він мало враховує національні інтереси України: демократичної держави, яка береже свої людські та економічні ресурси.

Тому «війну на виснаження», про яку говорять західні генерали та експерти, дуже бажано якнайшвидше звести до виснаження агресора – всупереч безпідставним побоюванням Заходу щодо «ескалації».