Хроніки війни. Як штурмові роти окупантів змінюють бойові дії

Сьогодні буде трохи незвичний огляд. Мені тут один з друзів «підігнав» цікаве чтиво. Називається «Боевое применение штурмовой роты (группы) в наступлении. Учебное пособие» Москва 2024-й год. Командование Воздушно-десантных войск В.Максимов, А.Немоляев, О.Понамарев, под общей редакцией А.Концевого.

Тобто, це найсвіжіший узагальнений та формалізований погляд командування російського десанту на застосування штурмових підрозділів саме у тому виді бойових дій, для яких їх, власне, й створювали і в яких, на даний час, ну дуже активно «юзають» – атакуючі та штурмові дії.

Звісно, переповідати увесь російський посібник «для службового користування» (27 сторінок) із чисельними схемами, таблицями та викладками, я не буду. Але на найбільш цікавих загальних моментах зупинюсь. Адже, на даний момент, для нас це вкрай актуально.

По-суті, цей опус є такими собі «наполегливими рекомендаціями» з боку командування повітряно-десантних військ (пдв) РФ, які сформульовані на основі «досвіду СВО» своїм підлеглим командирам пдв тактичної ланки, як й «куди» користувати ті самі «штурмові роти (групи)».

Спочатку, трохи про те, як російське десантне командування, власне, уявляє собі типовий штурмовий підрозділ, його основні завдання та структуру. Отже, розпочнемо з причин появи цих зведених тактичних підрозділів в російському війську та для чого вони призначені.

На думку російських десантних командорів, основними факторами сучасного бою, у ході проведення «СВО», які призвели до виділення та формування спеціалізованих штурмових підрозділів (рот) на основі штатних, «лінійних» підрозділів, а також завдяки «аналізу та оцінки дій підрозділів ЗСУ», є:

• постійне зростання рівня ефективності розвідки «поля бою» з боку ЗСУ, особливо у таких видах, як РТР (радіотехнічна розвідка), оптико-електронна та якась «нетрадиційна» (у посібнику не пояснюється, що це таке);
• масоване застосування противником (тобто ЗСУ) високоточних боєприпасів та таких, які вражають значні за площею ділянки місцевості;
• масштабне застосування ЗСУ БПЛА, причому, як по різновидах, так й у кількісному вимірі;
• цілодобове застосування ними засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ);
• й особливо чомусь виділяється схильність ЗСУ до дистанційного мінування всього, до чого вони здатні дотягнутися, судячи з тексту цього «посібника», ця якість наших військ, ну дуже їх дратує і їм не подобається.

Основним призначенням штурмових підрозділів ротного рівня, у розумінні російської «десантури» є:

• захоплення окремих опорних пунктів (мається на увазі – взводний опорний пункт\ротний опорний пункт ЗСУ);
• в окремих випадках, мова може вестись, навіть, про окремі вогневі споруди ЗСУ типу «ДОТ», або позицій окремих вогневих засобів (СПГ, окремого міномету, важкого кулемета й т.д.);
• блокування (захоплення) та утримання окремих ділянок місцевості, які мають значення (вплив) на більш загальну тактичну ситуацію (лісозахисна смуга, окрема панівна висота, брід, будівля й т.д.).

Зазвичай, штурмова рота (група) формується (зводиться) на основі якогось більшого підрозділу рівня батальйону, але буває, що формується на основі полку – бригади. Тут зроблю власну ремарку.

З того, що я знаю, російські штурмові роти формуються, у подавляючій кількості випадків, саме на основі бригад й полків, а не батальйонів. По одній простій причині, в їхніх батальйонах, скажімо так, дуже значна «плинність кадрів». Тому, сформувати сталу зведену роту, особливу «штурмову», російський комбат банально не встигає, це може зробити лише командир полку (бригади).

Даний посібник, доволі чітко окреслює й умови застосування зведених тактичних підрозділів типу «штурмова рота». Діяти вона повинна, «дуже бажано» у складі «штурмового загону» (це, по-суті – батальйон), відповідно, контролювати та «направляти» дії штурмової роти повинен російський комбат, причому, «під загальним керівництвом» командира полка-бригади. Тобто, зразу відкидаються будь-які, навіть натяки, на децентралізацію бойового управління у тактичній ланці й надання, хоча б примарного права на самостійність командиру такої роти.

Але, разом з тим, вже через кілька розділів, цей посібник прямо вимагає від командира штурмової роти – формування задуму на бій, складання й оформлення документального (?!) плану на бій, а головне – прийняття самостійного рішення на бій. Як у головах авторів цього опусу одне узгоджується з іншим, мабуть, відомо тільки їм.

Йдемо далі.

Активне «юзання» в атакуючих\штурмових діях такого роду підрозділу, на думку авторів посібника, можливо лише протягом двох діб (так й пишуть – «бойові можливості роти розраховані терміном – до двох діб»), далі, його потрібного «заміняти», з контексту це означає, що через дві доби після вводу «штурмової роти» у бій, вона перестає бути придатною до участі у бойових діях (іншими словами, автори »не помиляються» на рахунок швидкості та темпів втрати такого роду підрозділами рівня своєї боєздатності, внаслідок інтенсивного «сточування» в атаках та штурмах).

Тобто, навіть якщо відкинути увесь цинізм та позамежну зневагу до своїх солдатів з боку російського командування, то виходить, що в його розрахунках, нормативний термін користування повноцінною «штурмовою ротою» до її повного сточування внаслідок очікуванно-розрахункових втрат, складає лише дві доби. Чесно кажучи, коли я дочитав до цього цікавого «моменту», мене трохи «покоробило», але не дуже сильно. Бо я тут же згадав, що мова йде про російське військо і його «славні традиції».

Але, далі – стало ще цікавіше. Як виявилось, цей термін «вирахуваний» російськими командирами та начальниками, при умові, якщо рота задіяна у так званій, «активній фазі», лише протягом 1-3-х годин на добу. У всіх інших випадках, «гаплик» такий «штурмовій роті» настає набагато скоріше, ніж дві доби. Як на мене, феєрично.

А на сьогодні, поки все. Це «забавне» читання російських тактичних посібників ми продовжимо трохи пізніше, поговоримо про структуру та чисельність цих «штурмових рот», їх озброєння та оснащення, причому як у теорії, так й на практиці.