Ворог продовжує тиск на Покровському та Курахівському напрямках. Огляд з фронту

Так, очевидно, протягом «контрольного» тижня, темпи просування противника на Покровському та Курахівському напрямках відчутно впали. Але, далеко не до позначки «нуль».

У смугах дії його 2-ї, 41-ї загальновійськових армій (ЗВА), а також 90-ї танкової дивізії зі складу угрупування військ (УВ) «Центр», а також у смузі дії 8-ї ЗВА зі складу УВ «Південь», на окремих ділянках, його передові підрозділи продовжують просуватися.

Тому, я б не поспішав, як дехто з наших експертів, робити далекоглядні висновки, стосовно подальшого розвитку ситуації на Покровському напрямку. У цьому контексті, мабуть, варто нагадати вам, шановні читачі, що протягом минулого та частини поточного місяців, після захоплення Новогродівки, противник спромігся на цьому напрямку досягнути двох, тактично важливих результатів, а саме:

• Перетнути умовний бар'єрний рубіж по річках Журавка та Казенний Торець (передові підрозділи, ймовірно зі складу 15-ї й 30-ї окремих мотострілецьких бригад\омсбр 2-ї ЗВА противника, зайняли Миколаївку та Гродівку, й таким чином, фактично створили собі «трамплін» для подальшого наступу у бік південної частини Мирнограду через селища Промінь та Московське).
• Також, передові підрозділи противника (ймовірно, зі складу його 90-ї танкової дивізії (тд), підтриманні окремими підрозділами 27-ї мотострілецької дивізії (мсд) зі складу 2-ї ЗВА, зайняли район Українськ – Галицинівка – Желанне Перше – Цукурине, чим, по суті, суттєво ускладнили положення українських військ, які обороняють Селидовський район оборони, а також продовжують утримувати тактичний плацдарм східніше річки Вовча на ділянці Желанне Друге – Зоряне, а також у районі Олександрополя.

Але, разом з тим, противнику явно не вдалося виконати цілий ряд найближчих завдань у тактичній зоні, які, очевидно, він ставив перед своїми військами, які оперують на цьому напрямку, на минулий тиждень, зокрема:

• Очевидно, численні спроби противника (ймовірно – силами передових підрозділів його 27-ї мсд) «увірватися» у межі міста Селидове та закріпитися там, як з боку Михайлівки, так й з півдня – з боку Цукурине, поки що, закінчились безрезультатно.
• Перші спроби противника пробитися у Селидового вздовж р.Солона та вул.Центральної з боку села Михайлівка були здійсненні ним ще 1.5-2 тижня тому й були невдалими.
  Далі, після того, як противнику таки вдалося витіснити наші війська з позицій у селі Маринівка, які йому суттєво заважали провести повноцінне охоплення міста Селидове з півночі, виникнула спроба пробитися у місто з північно-східного напрямку, саме з боку села Маринівка. Але й вона завершилась лише тим, що противнику вдалося доповзти до автозаправки «Паралель» на дорозі Е-50 (Покровськ – Донецьк) північніше міста й він вимушений був там зупинитись, не досягнувши меж міста.
• Й ще одна третя «велика» спроба, була здійснена противником після виходу його передових підрозділів до залізниці, яка веде з півдня у бік Покровська та захоплення ним східної частини села Цукурине. Його передові підрозділи наблизились до міста з півдня, діючи вздовж дороги Цукурине – Селидове, у районі Центральної міської лікарні, однак, після достатньо «жорсткого» зустрічного бою й відчутно результативного вогневого ураження з боку ЗСУ по своїм бойовим порядкам, ці підрозділи противника були вимушені відійти у бік зайнятого ними раніше села Цукурине.

Окрім цього, очевидно, противнику також, поки що, не вдається повністю притиснути до річки Вовча тактичну групу українських військ, яка продовжує утримувати невеликий плацдарм східніше річки, на ділянці між Желанне Друге та Зоряне.

У цьому сенсі, ймовірно підрозділи 90-ї танкової дивізії (тд) противника, підтриманні рядом підрозділів зі складу 51-ї ЗВА (скоріш за все, зі складу її 5-ї та 114-ї омсбр), поки що не можуть прорватися південніше рубежу Вознесенка – Желанне Друге, хоча й пробують це робити у режимі «нон-стоп», й таким чином або оточити, або примусити відійти західніше річки Вовча цю тактичну групу ЗСУ.

Заради справедливості варто сказати, що наступати тут противнику зовсім не легко. Адже, ймовірно, українське командування перетворили цей рубіж у суцільну смугу укріплених районів оборони, фланги яких змикаються (Вознесенка, Новоселидівка, Ізмайлівка, власне Гірник та Желанне Друге).

Так, противник нещодавно зайняв село Желанне Перше, але зробив він це, лише через 2 тижні впертих та жорстких боїв за селище, які зазнали доволі суттєвих втрат. Ймовірно, найближчим часом, командування УВ «Центр», й зокрема його 2-ї ЗВА та 90-ї тд, здійснить чергову спробу прорватися у район Зоряне та Курахівка з півночі.

«Сприяти» цьому, ймовірно будуть з півдня підрозділи 8-ї ЗВА (скоріш за все, зі складу її 150-ї мсд), підтримані окремими підрозділами 51-ї ЗВА, які ще продовжують діяти на цій ділянці (ймовірно – 110-а омсбр). намагаючись атакувати по напрямках Гостре – Олександропіль, Гостре – Острівське, ну й намагаючись просунутись через Максимільянівку у бік міста Курахове.

Наскільки я розумію, противнику вдалося зайняти територію Селидовської виправної колонії, вже західніше села Гостре й це дає певні підстави його командуванню, вважати, що воно здатне «підтиснути» український плацдарм у районі Зоряне та Желанне Друге, не тільки з півночі силами УВ «Центр», а й з півдня, силами УВ «Південь».

Таким чином, якщо розглядати всю цю ситуацію у трохи більшому (оперативно-тактичному) сенсі, то стає зрозуміло, що на даний час, основні свої зусилля противник сконцентрував не на Покровському напрямку, а на Курахівському (суміжному фланзі УВ «Центр» та УВ «Південь»).

По суті, тут діє така собі «збірна» зі складу цих двох угрупувань, до складу якої входить 90-а тд (введена у бій більшою частиною своїх сил) + 1-а та 114-а омсбр 51-ї ЗВА, а також зведені тактичні групи ще двох бригад цієї армії (5-ї та 9-ї омсбр), ну й ряд частин та підрозділів 150-ї мсд зі складу 8-ї ЗВА.

Скоріш за все, головна ціль – вийти до міста Курахове, як з півночі, так й з півдня (через Успенівку, де діють вже сумісно УВ «Південь» та УВ «Схід»). Думаю, саме цим обумовлюється таке настирливе бажання 20-ї мсд противника прорватися в район Успенівки, діючи по дирекції Костянтинівка – Катеринівка, а 150-ї мсд – нарешті «у лоб» прорватися на Курахове зі сходу через Максимільянівку.

Загалом, найбільшу небезпеку для ЗСУ, причому, як на Курахівському, так й власне на Покровському напрямках становить тактичний прорив (глибиною 4.9-5 км) противника між Гірником та Селидове, у районі села Цукурине, по дирекції Українськ – Цукурине.

Адже, його подальше «розростання», очевидно, не тільки сприятиме різкому погіршенню положення підрозділів ЗСУ, які займають увесь район оборони північніше Курахівського водосховища, а й вкрай негативно відіб'ється на їх спроможності утримати Селидове, а це має пряме та безпосереднє відношення до того, що буде у подальшому відбуватися, власне, на Покровському напрямку.

Підсумуємо.

Говорити про якусь стабілізацію ситуації на всьому Покровському напрямку, або більше того – стверджувати, що наступ противника вже «видихся», м'яко кажучи – дуже зарано. Так, темпи просування противника – трохи впали, але рівень інтенсивності його атакуючих\штурмових дій – ні.

Для прикладу, на ділянці між Селидове та Курахове, противник за добу, у середньому здійснює до 25-30 атакуючих, штурмових дій (бувають дні, й по 40-45 атак на добу), в цей час, власне, у бік Покровська та Мирнограда, він проводить у середньому по 15-16 атак\штурмів на добу.

Більшість, це так звані «накопичувальні» штурми, коли противник посилає штурмову групу за групою (відділення за відділенням) у бік наших позицій в надії, що хтось добіжить вцілілим й там «зачепиться», нехай за «краєчок» наших позицій. Після чого, можна знову й знову посилати цим вцілілим підкріплення (групу за групою) й після того, як їх (у сенсі, вцілілих) там набереться вже достатньо – піти штурмом на основну українську позицію.

Буває, що все це дійство супроводжується підтримкою бронетехніки – до 3-4-х одиниць, включаючи 1-2 танки. Однак, у більшості, це все ж-таки виключно піхотні атаки та штурми, за артилерійської чи авіаційної підтримки.

Так ось, падіння темпів просування противника означає лише зменшення середньої результативності цих атак та штурмів, а не їх інтенсивності. Хоча й з самою результативністю дій противника, також – не все так добре, як здається.

Захопив дві вулиці у селі, просунувся з однієї частини села в іншу, відбив пів посадки, знищив вогнем артилерії декілька спостережних пунктів й т.д., це все – щоденні «відомості за дії противника» на Покровському та Курахівському напрямках.

Темп наступу, це, по суті, співвідношення фізичного просування військ на конкретній місцевості, до обраного, для такого роду оцінки, відрізку часу. У цьому відношенні, 2-3 тижні тому противник на Покровському напрямку, дійсно, просувався швидше й глибше за добу (тоді мова йшла за кілометри, зараз про сотні та навіть десятки метрів).

Однак, це все зовсім не означає, що війська противника вже зупинились й не здатні далі наступати. Вони продовжують наступати і продовжують просуватись, хоча й не так швидко та глибоко, як це було раніше.

Як на мене, певне зниження темпів його наступу обумовлене двома основними факторами – перегрупуванням його військ в зоні відповідальності УВ «Центр», а саме:

• Очевидно, більша частина 41-ї ЗВА переміщається з Торецького напрямку на Покровський, аби ущільнити бойові порядки 2-ї ЗВА й таким чином, наростити (відновити) її «наступальні спроможності», це стосується у першу чергу – 74-ї омсбр 41-ї ЗВА.
• У свою чергу, на Торецький напрямок перегруповується частина військ (сил) 51-ї ЗВА, на додаток до вже розгорнутої там 132-ї омсбр з її складу. А також необхідністю завершити «забезпечуючи» бої на лівому (південному) фланзі УВ «Центр» у напрямку на Курахове та Селидове, без чого продовження наступу противника, власне, на Покровськ, видається, скажімо так, певним чином ризикованим.

Але, насправді, ситуація із російським наступом, причому не тільки на Покровському чи Курахівському напрямках, виглядає на сьогоднішній час, більшою мірою, залежною не від самих російських військ, які очевидно вже задіяли у ньому свої майже максимальні «наступальні спроможності», а від стану боєздатності українських військ, зокрема – їх здатності успішно оборонятися на визначених рубежах та позиціях, в умовах переваги противника у цілому ряді покажчиків бойового потенціалу.

При цьому, можливість провадити якісь контрнаступальні чи, навіть, наступальні дії, у рамках якоїсь «асиметричної стратегії» ЗСУ, поза межами напрямків та операційних зон, де противник докладає основні свої зусилля, тут – не розглядається. Адже, очевидно, що цей «спосіб» поки не працює, бо не зупиняє самого російського наступу, хоча й впливає на нього певним чином.