Як Україні реорганізувати СБУ? (продовження)

Кардинальних змін та перебудови потребує процес інформаційно-аналітичної діяльності спецслужби, який повинен концентруватися не стільки на складанні довідок про оперативну обстановку та планів роботи і звітів на ділянках оперативної діяльності, а на проведенні повноцінних аналітичних досліджень та безпосередньому аналітичному супроводженні контррозвідувальної та оперативно-розшукової діяльності.

Гостро необхідною є відбудова повноцінного аналітичного циклу в рамках інформаційно-аналітичної підтримки управлінських рішень як в системі національної спецслужби, так і в процесі сприяння керівництву України в реалізації зовнішньо-та внутрішньополітичного курсу з розвитку держави, зміцнення її обороноздатності та економічного потенціалу, розширення міжнародного співробітництва. Аналітичний цикл в загальному вигляді повинен складатися з п’яти етапів:

• Збирання та здобування інформації;
• Оцінювання інформації;
• Долучення інформації до інформаційних масивів;
• Інтегрування даних та їх аналіз;
• Презентування та використання результатів у прийнятті управлінського рішення.
• Актуальний стан інформаційно-аналітичної роботи вказує на системні проблеми, що виникають на етапах долучення інформації до інформаційних масивів, інтегрування даних та їх аналізу; фактично мова йде про відсутність повноцінного аналітичного циклу в органах управління та фрагментарне володіння оперативною обстановкою у спецслужбі.

Робоче місце аналітика спецслужби, окрім підрозділів, що синтезують накопичену інформацію, повинно знаходитись безпосередньо поруч з робочими місцями оперативних співробітників для щоденної якнайтіснішої практичної взаємодії та взаємодопомоги. У цьому контексті нагальною потребою є перегляд підходів до формування організаційно-штатної структури спецслужби на користь запровадження оптимального співвідношення аналітичних та оперативних співробітників у пропорції 1/3. Необхідність вирівнювання існуючого дисбалансу в роботі інформаційно-аналітичних підрозділів в умовах потенційного ускладнення та дестабілізації оперативної обстановки підказує доцільність створення штатних оперативно-аналітичних груп швидкого реагування, здатних підсилити проблемні ділянки.

Бюрократизація оперативного процесу сприяє професійній деградації оперативного співробітника, який замість формування дієвого негласного апарату, вивчення оперативної обстановки за лінією роботи, проведення контррозвідувальних та оперативно-розшукових заходів, вдосконалення власної фізичної та тактичної підготовки змушений проводити левову частку робочого часу за письмовим столом, «відписуючись» на півтори десятки контрольних документів. Окремо слід розглянути потребу диференційованого використання штату оперативних співробітників з можливістю функціонального розподілу на оперативників-агентуристів та оперативників-розробників.

Комунікаційна революція дає підстави переглянути підходи до організації конфіденційного співробітництва спецслужби з фізичними особами, посиливши роль безособових форм агентурного зв’язку з метою підвищення оперативності взаємодії та посилення заходів конспірації щодо факту та змісту конфіденційних стосунків спецслужби і громадянина. Необхідність утримування явочних приміщень та конспіративних квартир у ХХІ ст. очевидно є неспівставно нижчою у порівнянні з реаліями ХХ ст., на яких базується більшість підходів до організації роботи з негласними джерелами.

Організація роботи з протидії розвідувально-підривній діяльності спеціальних служб іноземних держав в сучасних умовах зростання зовнішніх загроз національній державності диктує необхідність повернення до тотального контррозвідувального пошуку як основного виду контррозвідувальної діяльності. В умовах загострення глобального конфлікту, наростання міжнародних суперечностей та інтенсифікації спрямувань спеціальних служб іноземних держав вибіркова протидія їм через призму диференційованого контррозвідувального пошуку призводить до ігнорування як окремих загроз, так і цілих ліній роботи. Особливо це стосується роботи іноземної сторони «під чужим прапором». Ефективна протидія ворожій агентурно-розвідувальній та розвідувально-підривній діяльності потребує запровадження в Україні повноцінного жорсткого контррозвідувального режиму – комплексу адміністративних, режимно-правових і контррозвідувальних заходів, що на практиці означатимуть запровадження посиленого міграційного контролю, поширення масштабів та поглиблення внутрішнього паспортного контролю, обмеження територіальної мобільності населення поблизу стратегічних об’єктів, окремих населених пунктів і цілих територій, посилення контррозвідувального захисту органів влади та управління, суб’єктів політичного процесу та суб’єктів національного медіаринку. Практика періодичних контррозвідувальних опитувань посадових осіб, в т.ч. найвищих рангів, які ведуть активну нерегламентовану жодним нормативно-правовим актом публічну діяльність в соціальних мережах, дозволить підсилити вербальну дисципліну та репутаційний менеджмент органів влади.

Ефективна нейтралізація агентури впливу спеціальних служб держави-агресора у вищих ешелонах влади в Україні станом на сьогодні потребує нормативно-правового врегулювання створення агентурних та оперативно-технічних позицій на відповідних щаблях суспільно-політичної ієрархії. Фактично українські контррозвідувальні органи законодавчо позбавлені таких можливостей, що нівелює фундаментальні засади роботи спецслужби щодо контррозвідувального захисту національної державності.

Першу частину читайте тут