Програна битва гібридної війни

Інтерв’ю Віктора Медведчука українському телеканалу викликало хвилю обурення — насамперед, традиційно, в соціальних мережах. Коли експерти трохи заспокоїлися, то почався аналіз того, що саме казав «кум Путіна». Висновок — це був, так би мовити, анонс напрямку діяльності Кремля на українському напрямі в найближчі півтора-два роки.

Спробуємо подивитися на цю подію без емоцій та відповісти лише на одне питання, яке здається важливим для розуміння того, що відбулося: що взагалі означає поява Медведчука із програмною заявою проросійських сил на вітчизняних «блакитних екранах»?

Перший висновок очевидний — проросійські сили, або, як ще їх називають, «сили реваншу», можуть брати повноцінну участь у сучасному політичному житті України. Немає достатніх обмежень — законодавчих, правових — для того, щоб заборонити всім (!) пов’язаним із Кремлем політикам брати участь у виборчій кампанії чи то як кандидати, чи то як агітатори (віп-агітатори). При чому важливо розуміти, що йдеться не про агітацію за конкретні персоналії або політичні сили. Радше, йдеться про просування ідей, ідеологем, меседжів, вигідних Кремлю.

Другий висновок: не існує обмежень ані на рівні держави (формальних), а ні на рівні громадянського суспільства (неформальних), щодо присутності кремлівських агітаторів в інформаційному просторі України.

Це, з одного боку, закономірний результат відсутності адаптованої до реалій гібридної війни адекватної та дієвої інформаційної політики держави. Відповідальні державні структури за 4 з половиною роки так і не змогли (або з якихось причин не захотіли) розробити та запровадити правила гри на медіа-ринку, які б водночас не руйнували підвалини демократичного суспільства і не ліквідували свободу слова, з іншого – захищали б національну безпеку. Цього зробити не вдалося. Спроби були, але рецепт одночасного захисту демократії та нацбезпеки так і не було знайдено.

З іншого боку — це реалії ситуації в сучасній українській журналістиці. Немає в основної маси медійників з паспортом громадянина України морально-етичних обмежень щодо співпраці із кремлівськими агітаторами. Такою є наша дійсність, яку треба усвідомити та взяти до уваги.

Тому третій висновок — за «анонсом» — появою Медведчука в ефірі — треба чекати лавиноподібного посилення в українському інформаційному просторі кремлівських наративів. Це закономірно в умовах, коли держава Україна та українська медіа-спільнота не змогли (або не захотіли) вибудувати систему захисту свого медіа-поля від антидержавницького впливу.

Виступ «кума Путіна» на центральному українському телеканалі — це ознака програної битви у віртуальній частині гібридної війни — інформаційному протистоянні, ознака того, що «плацдарм захоплено ворогом». Зарано для панічних прогнозів, але вже запізно для теоретичних роздумів у високих кабінетах.