Місцева влада сидить на мішку з грошима і має шанс опинитися біля розбитого корита

Під час останнього етеру на одному з телеканалів, сталася зворушлива до сліз історія. Бабуся-пенсіонерка написала, що вона чекала пенсію для того, щоб задонатити на ЗСУ, і дуже вибачалася, що невеликі гроші на донат, бо пенсія в неї невелика.

У той же час Данило Гетманцев своєму telegram-каналі повідомляє, залишках місцевих громадах 201,3 млрд грн. А ще цікавіше – він наводить дані, хто ж істинний патріот України, і не словом, а своєю копійкою підтримує армію.

З початку війни вклади територіальних громад у купівлю військових ОВДП збільшились на 2,2 млрд грн до 2,3 млрд. грн., що складає 0,2% від всього портфелю ОВДП станом на 20 вересня.

Для порівняння за час війни інвестиції юридичних осіб у військові ОВДП зросли на 39,9 млрд грн, населення – на 22,2 млрд грн.

На 1 вересня залишок невикористаних коштів місцевих бюджетів склав 201,8 млрд грн, значна частина якого утворилась за рахунок військового ПДФО. У той же час, вклади тергромад в ОВДП складають 1,1% від невикористаного залишку.

Між тим,  є й інший важливий факт, який наводить Мінфін. У травні були прийняті зміни до нормативної бази, які дозволяли розміщувати кошти місцевих бюджетів на строкових депозитах тільки у випадку придбання державних цінних паперів на суму в розмірі 50% загального обсягу коштів, які розміщуються на депозитах. Це мало стимулювати територіальні громади нарощувати купівлю державних цінних паперів, зокрема військових облігацій. Водночас, вклади останніх у військові облігації навпаки зменшились із 3,5 млрд. грн. в червні до 2,3 млрд. грн. на сьогодні. Тобто очільники громад віддали перевагу триманню коштів на поточних рахунках, замість того, щоб вони приносили реальний (порівняно з інфляцією) процентний дохід, і, інвестуючи в ОВДП, наближати Перемогу, вже маючи юридично можливість допомогти  армії.  

Ще раз підкреслюю, для місцевих громад є юридична можливість розмістити кошти законно, для підтримки ЗСУ і зберегти від інфляції. І вже завтра оборонний бюджет збільшиться на 100 млрд грн. Тим більше, це гроші не зароблені місцевими громадами, не заслуга міських голів – це гроші фронтові, зароблені військовими, ризикуючи своїм життям.

Чи станеться чудо і завтра місцеві голови дружньо куплять військові облігації, чи хоч розмістять на депозит?

Скоріше всього, що ні. Бо за невеликим виключенням, у кожного з них в голові є нестримне бажання перекласти бруківку чи побудувати спортзал чи черговий  сквер, там де є гарний відкат, де є можливість вкрасти.

Мабуть, більшість з місцевих керівників розуміє, що наступні вибори будуть для них програшними, що повернеться хлопці з фронту, що будуть нові лідери, тому хапають наостанок.

Чим все це закінчиться? Судячи з розмов, які йдуть активно у владних структурах, ці гроші рішенням центральної влади заберуть державний бюджет, бо  війна вимагає коштів. А що місцеві громади?  Будуть дружно ридати в соціальних мережах та телеекранах, що влада губить місцеве самоврядування. Як каже народна мудрість, жадібність породжує бідність.

І все ж у мене перед очима, бабуся-пенсіонерка яка віддає копійку своєї невеликої пенсії на ЗСУ, і міський голова, з мільйонами на рахунку, та думками, як їх вкрасти в голові. І якось образ «патріота» у мілітарному вбранні у кабінеті міськради тьмяніє перед простим українцем, який копійчиною, без пафосних виступів робить справжню патріотичну справу.

P. S. Автор цього тексту купив військову облігацію.