Чи існують об’єктивні передумови для економічного та соціального колапсу України?

Нинішня тактика Росії щодо України також має виразну економічну складову. Удари по енергетиці доповнилися атаками на підприємства, транспорт, логістику, торговельну та соціальну інфраструктуру. 

У своїй попередній колонці для «Главкому» я вже звертався до подій 1918 року. Тоді військова поразка Німеччини супроводжувалася економічним виснаженням, продовольчою кризою та наростанням соціального невдоволення.

Мета зрозуміла: максимально ускладнити повсякденне життя країни та збільшити економічну ціну продовження війни. Але чи існують об’єктивні передумови для економічного та соціального колапсу України? 

На мою думку, відповідь варто шукати в оцінці чотирьох складових державної стійкості. 

Перша – працездатна економіка

Простими словами, це коли люди продовжують ходити на роботу, підприємства виробляють продукцію, магазини продають товари, фермери збирають урожай. Люди отримують зарплату, витрачають гроші, бізнес платить податки. 

Попри значні втрати, цей економічний механізм продовжує функціонувати. За роки війни підприємства пристосувалися до роботи в умовах енергетичних обмежень, частина виробництв релокувалася, сформувалися альтернативні логістичні маршрути. Поширюються автономні джерела живлення, від генераторів до акумуляторних систем. Це не компенсує всіх втрат, але суттєво зменшує ризик одночасної зупинки економічної діяльності. 

Друга: стабільний державний бюджет

Для звичайного громадянина це передусім своєчасна виплата пенсій, зарплат лікарям, учителям, фінансування лікарень, шкіл і соціальної допомоги. Наразі основним джерелом забезпечення цих видатків поряд із власними доходами держави залишається міжнародна фінансова підтримка. 

Станом на вересень 2026 року Україна вже залучила 31,3 млрд доларів зовнішнього фінансування. На 2027 рік загальна потреба оцінюється у 52,6 млрд доларів, причому Мінфін визнає наявність суттєвого непокритого фінансового розриву. 

Водночас ЄС затвердив окремий кредитний механізм на 90 млрд євро на 2026–2027 роки, з яких 30 млрд передбачено на бюджетну підтримку, а 60 млрд на оборонні закупівлі. 

Отже, бюджетна залежність від зовнішнього фінансування залишається високою, але підтримка вже має багаторічну інституційну основу. 

Третя – критична інфраструктура

Це електроенергія, тепло, вода, зв’язок, транспорт. Фактично все, без чого неможливе нормальне життя населення та робота підприємств. На відміну від перших років повномасштабної війни, Україна вже має значно більший досвід підготовки до масованих атак. 

Триває закупівля та встановлення генераторів, акумуляторних систем, когенераційних установок, формуються резерви обладнання. За офіційними повідомленнями, лише до серпня до енергетичних хабів надійшло 5,8 тис. тонн обладнання для аварійного резерву. 

На початок вересня, за даними уряду, готовність житлового фонду до опалювального сезону становила 79,2%: понад 114 тисяч будинків. 

Підготовка також охоплює котельні, тепломережі, водопостачання та соціальні заклади. Ці показники не гарантують відсутності аварій чи відключень. Але свідчать, що країна входить у наступний зимовий період із підготовленими резервами та відпрацьованими механізмами реагування. 

Четверта – соціальна стабільність Цей фактор складніше виміряти цифрами, але саме він може виявитися визначальним. Економічна криза стає загальнодержавною тоді, коли втрата доходів, безробіття, погіршення побутових умов поєднуються з кризою суспільної довіри. 

В Україні накопичилася значна втома від війни. Є проблеми зайнятості, вимушеного переселення, нерівномірного розподілу воєнного навантаження. Проте сама наявність цих проблем ще не означає соціального колапсу. 

Працюють державні інституції, здійснюються соціальні виплати, функціонують освіта та медицина. Зберігається розгалужена система громадської самоорганізації та взаємодопомоги. 

Отже, підстав говорити про неминучий сценарій внутрішнього розпаду наразі немає. 

Водночас ризики соціального виснаження не можна недооцінювати. 

А якщо припустити найгірше? 

Для повноти аналізу розглянемо навіть гіпотетичний сценарій: масштабні руйнування призвели до критичного скорочення виробництва, бюджетних надходжень і можливостей самостійного забезпечення населення. Чи означатиме це економічний кінець України? 

Не обов’язково. 

На відміну від Німеччини 1918 року, Україна має можливість інтегруватися у значно більший економічний простір – Європейський Союз. Причому йдеться не лише про політичну підтримку. Європейські фінансові механізми вже передбачають багаторічне фінансування України, пов’язане з виконанням конкретних реформ. Умови нового кредитного механізму ЄС, зокрема, включають дотримання принципу верховенства права та боротьбу з корупцією. 

І тут виникає цікавий економічний парадокс. Навіть за найгіршого сценарію Україна зберігає можливість посилити свої позиції завдяки реформам, які десятиліттями відкладалися: незалежні суди, захист приватної власності, реальна протидія корупції, прозоре державне управління та виконання європейських зобов’язань. 

Це не гарантує автоматичного фінансування в необмежених обсягах. Але створює економічні та інституційні передумови для довгострокової підтримки України з боку ЄС. Інакше кажучи, навіть у разі критичного скорочення власних ресурсів Україна має можливість спертися на економічний потенціал об’єднаної Європи. 

Таким чином, наш запас міцності складається не лише з внутрішніх економічних резервів. До них додається п’ятий фактор – можливість повноцінної інтеграції в європейську економічну та інституційну систему. Саме ця обставина принципово відрізняє наше становище від історичного сценарію 1918 року.