Національна стратегія доходів: чому це не буде реалізовано на практиці

Ніхто у світі не любить платити податки. І кожна країна, кожна влада, намагаючись схилити на свою сторону платників податків, проводить велику розʼяснювальну роботу необхідності сплати через спільне використання податків.

Це з одного боку. З іншого – ознакою громадянського суспільства є прогнозованість і зрозумілість влади. Виходячи з українських реалій, це означає, що законодавчі акти, які змінюють умови роботи бізнесу – скажімо, про сплату податків, не запроваджуються заднім числом або сьогодні на вчора.

Ухвалення Національної стратегії доходів (НСД) до 2030 року, з точки зору прогнозування такої важливої сфери діяльності бізнесу, як сплата податків, безумовно, позитивний знак. Але на цьому позитивність і завершується.

Члени Української ради бізнесу, до складу якої входить 112 бізнес-асоціацій різних галузей економіки, членами яких є 28 тис. підприємств, проаналізували Національну стратегію доходів до 2023 року, у якій визначено напрямок податкових та митних реформ в Україні під час війни та після її завершення, та зазначають, що документ містить як корисні, так і негативні для економіки пропозиції, зокрема:

Національна стратегія доходів містить низку пропозицій, які значно погіршують умови ведення бізнесу в Україні, та формують стимули для перетворення української юрисдикції на сіру зону, де відсутні стимули для приходу зовнішніх інвестицій та для розвитку бізнесу.

НСД була напрацьована без залучення представників бізнесу та фахової оцінки ризиків. Застосування/реалізація таких підходів призведе до збільшення корупції, пригнічення економічного відновлення та тінізації економіки, та ще більшої втрати економічно активних громадян. Отже низка пунктів НСД потребує перегляду:

• Надання повноважень податківцям накладати арешт на рахунки (майно) та блокувати їх до повного погашення податкового боргу без рішення суду. Такий підхід несе значні корупційні ризики та порушує принцип презумпції невинуватості. Формує прецедент поширення практики блокування бізнесу через блокування податкових накладних на всіх громадян України, закріплює порушення конституційного принципу презумпції невинуватості. Більш того – значно погіршує інвестиційний клімат України, що призведе до стагнації економіки.
• Скасування спрощеної системи оподаткування для аграрного сектору. За поточних умов, така ініціатива призведе до зменшення надходжень до бюджетів усіх рівнів, а не збільшення. Згідно з даними Мінагрополітики, наразі виробництво більшості с/г культур є абсолютно збитковим через значне здорожчання морської логістики. У той же час, аграрії продовжують платити фіксований податок (як плата за спрощений облік), а у випадку з податком на прибуток не сплатили би нічого. У післявоєнні часи, скасування спрощеної системи призведе до втрати українськими фермерами конкурентоспроможності порівняно з фермерами інших країн, якщо вони не отримають аналогічні умови по дотаціям, як у країнах ЄС (від 250 євро на гектар земель в обробітку).
• Впровадження прогресивної шкали ставок ПДФО (податок на доходи фізосіб). Ця пропозиція є контрпродуктивною, її реалізація призведе до зменшення стимулів до праці, ускладнення адміністрування податків та порушення принципу справедливості, збільшенню «тіні».
• Ускладнення умов для спрощеної системи оподаткування замість спрощення загальної системи оподаткування. Значна кількість суб’єктів господарювання, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, обрала цей шлях саме задля можливості простого ведення бізнесу і адміністрування. Нововведення автоматично призведе до збільшення корупції та тінізації економіки.
• Звуження сфери застосування спрощеної системи оподаткування (ССО) шляхом виключення юридичних осіб, збільшення ефективних ставок податків до рівня загального режиму (19,5%) з одночасним ускладненням процедур дотримання податкового законодавства, обліку та звітності. Ці зміни зроблять ССО менш доступною для малого та мікробізнесу, що призведе до масового переходу їх у неформальний сектор та зміну резидентства підприємців. Україна ризикує втратити інноваційні галузі, які виросли саме завдяки стимулам ССО.
• Підвищення акцизів на пальне. Сприятиме зростанню логістичних витрат усієї економіки та суттєвому підвищенню цін для громадян та бізнесу, що робить українську продукцію більш дорогою та менш конкурентоздатною на світовому ринку, в тому числі через складність логістичних шляхів через війну.
• Отримання органами Державної податкової служби (ДПС) повного доступу до інформації про обсяг та обіг коштів всіх платників податків, зокрема й фізичних осіб, на їхніх рахунках у банках (без рішення суду та кримінальних проваджень). Протирічить практиці ЄС, створює значні корупційні ризики та призведе до порушення приватності.
• Відсутність якісних індикаторів черговості реалізації етапів НСД. Це ускладнить моніторинг виконання стратегії та оцінку її ефективності.
• Концентрація зусиль виключно на підвищенні доходів бюджету, без оцінки втрат зростання економіки.

На думку українського бізнесу, реалізація цих положень негативно вплине на економічний та інвестиційний клімат країни, економічне відновлення України. Надскладне та недружнє до бізнесу податкове законодавство нездатне обслуговувати ослаблену війною економіку та сприяти швидкому економічному відновленню. Розширення дискреційних повноважень контролюючих органів, ускладнення адміністрування спровокує ще більш агресивну модель взаємодії органів ДПС з платниками податків. НСД-2030 створює черговий перерозподіл організаційної структури та штатних розписів. Подібний підхід не забезпечить довіри до контролюючих органів.

Україна потребує простих та справедливих правил оподаткування, які будуть запроваджуватися прозоро. Вимагаємо мінімізувати дискрецію та викорінити практику презумпції вини у податковому та митному адмініструванні. Це створить комфортне середовище для швидкого відновлення економіки.

В той же час, НСД містить і низку важливих для реалізації пунктів, чого представники бізнесу очікують багато років і які необхідно реалізувати якнайшвидше, зокрема:

• Мінімізація корупції: податкова та митна служби мають вжити заходів для запобігання корупції, зокрема, впровадити антикорупційні програми, підвищити прозорість своєї діяльності та посилити контроль за роботою.
• ІТ: всі інформаційні ресурси, пов'язані з управлінням державними фінансами, будуть об'єднані на рівні Міністерства фінансів та адмініструватимуться незалежною ІТ-установою, що сприятиме підвищенню прозорості та ефективності управління державними фінансами.
• Інтеграція з ЄС: Україна буде інтегрована з європейськими системами оподаткування. У перспективі це має спростити та удосконалити адміністрування податків та зборів в Україні.
• Адміністрування ПДВ: оподаткування ПДВ в Україні буде приведено у відповідність до законодавства Європейського Союзу. Це має спростити та удосконалити адміністрування ПДВ в Україні.
• Митниця: Україна буде обмінюватися попередньою митною інформацією з іншими країнами, що покращить митне адміністрування та сприятиме боротьбі із сірим імпортом.

Критичний і досить емоційний вал відгуків у бізнесі і у громадському середовищі ставить під великий сумнів реалізацію цієї стратегії у тому вигляді, як вона була задумана. Таке переконання дає мені розуміння стратегії як вимушеного і необхідного кроку з боку української влади для виконання чергового «маячка» умов отримання коштів від Міжнародного валютного фонду.

Заспокоює той факт, що за часи незалежності України було прийнято незліченну кількість національних стратегій. Але справа йде на сотні, якщо не на тисячі. Ефект від їхнього виконання ще менший.

Тому і Національна стратегія доходів до 2030 року свою роль уже зіграла. Уряд свої зобовʼязання перед Міжнародним валютним фондом виконав. А чи буде вона реалізована на практиці – є великі сумніви. Швидше за все – ні.

Цей висновок, з одного боку, заспокоює, а з іншого – свідчить про хороший урок для влади. Що навіть прийняття під тиском міжнародних фінансових організацій того чи іншого нормативного акту вимагає більшої уваги і більшої співпраці з тими, хто ці документи буде виконувати.