Після війни. Винуватці й королі моменту

Початок серії читайте тут, тут і тут.

Після виснажливої війни суспільство рідко переходить у режим «дякуємо і розходимося». Навпаки: війна закінчується і починається розбір польотів. Не тільки фронтовий, а й політичний, моральний, управлінський.

У війну кожна помилка має ціну. І майже неминуче виникає головне питання: хто і за що відповість. В Україні ці розмови вже є зараз. Питання про причини невдач першого періоду війни звучать у публічному просторі з 2022 року. А щодо Криму й Донбасу з 2014-го

Коли почнеться повноцінна виборча кампанія і політична боротьба загостриться, питання винуватості політичних сил майже напевно стануть найгарячішими темами, які можуть визначити хід і президентської виборчої кампанії.

Історія показує: після війни країни майже ніколи не минають фазу великого розбору. Питання лише як саме він організований і до чого приводить.

Згадаємо кейс Ізраїлю після війни, коли аполітичне розслідування призвело до падіння символічних фігур. Після війни Судного дня 1973 року в Ізраїлі був запущений інституційний механізм розбору. Створили спеціальну державну комісію для розслідування, відому як комісія Аграната. Принципово важливий момент: комісію намагалися зробити максимально аполітичною і незаангажованою. Саме тому її очолив голова Верховного суду. 

Комісія розглядала конкретику: рівень військової готовності, роботу розвідки, оцінку загроз, якість управлінських рішень, політичні рішення, які ухвалювались перед початком війни. Тобто – не «хто подобається», а «хто і що зробив або не зробив».

Висновки комісії стали шоком для суспільства і запустили політичний ланцюг наслідків. Пішли відставки. Почалася глибока криза довіри. І врешті-решт у відставку змушена була піти Голда Меїр, суперавторитетна постать, яку називали матір’ю Ізраїлю.

Тут ми бачимо важливий історичний урок: після війни падають не тільки слабкі. Падають фігури-символи. У Сполучених Штатах наслідки війни у В’єтнамі аналізувала не одна «велика комісія». Був довгий і болісний процес розслідувань, викриттів і політичного переосмислення.

Війна фактично зламала політичну кар’єру Ліндона Джонсона. Саме в’єтнамська тема зробила його політично токсичним і змусила відмовитися від балотування на новий термін. Рідкісний для США випадок, коли зовнішня війна зруйнувала внутрішній політичний мандат.

Після В’єтнаму США переглянули дуже багато. Армія перейшла до професійної моделі. Конгрес посилив контроль. З’явилися нові обмеження на військові операції без парламентського мандату. Тобто війна привела не тільки до зміни еліт, а й змінила правила та політичні настрої.

Німеччина після Першої світової є прикладом радикального історичного сценарію, найбільш небезпечного. Після Першої світової війни в Німеччині широкого поширення набула так звана «теорія удару ножем у спину». Її суть була емоційно зручна: армії не дали перемогти на полі бою зрадники в тилу. 

Політики, цивільні керівники, окремі суспільні групи були оголошені винними в поразці. Замість професійного розбору військових і державних помилок суспільству запропонували політичних «зрадників». На такому ґрунті виросли радикальні політичні сили. Зокрема, Адольф Гітлер і його рух побудували значну частину своєї ідеології на тезі про «зраду тилу» і вкрадену перемогу. Тобто відсутність об’єктивного аналізу причин поразки стала не просто історичною помилкою, а й політичним паливом для приходу до влади нацистів.

Що це означає для України? Політичні сценарії й «королі моменту» 

Україна неминуче пройде фазу післявоєнного розслідування. Залежно від формату й наслідків розбору з’являться можливості реалізації одного з повоєнних історичних сценаріїв.

Історія показує: післявоєнні вибори завжди про вибір типу лідерства й «короля історичного моменту». Післявоєнний розбір помилок призведе до реалізації однієї з політичних траєкторій, які вплинуть на політичний ландшафт. 

Шкала історичного вибору перед нами така:

• Генерали. Прихід до влади «кандидата-символу / воєнного президента».

Такий формат пережила Франція після Другої світової, коли країну очолював генерал Шарль де Голль. Такий тип лідерства працює, якщо суспільство голосує «за визначну роль у війні». Правда Героїчний лідер часто втрачає позиції, якщо порядок денний переходить у формат «економіка – відновлення – ціна помилок».

Серед українських генералів уже звучать прізвища щонайменше трьох потенційних кандидатів. Як не дивно, але саме вони й будуть головними конкурентами чинного голови держави Володимира Зеленського, який зараз виступає в ролі героїчного лідера держави, зокрема і як Верховний головнокомандувач.

• Професійний управлінець.

Дуже реалістичним виглядає також сценарій обрання «президента відбудови». В умовах повоєнної втоми й прагнення до процвітання масово широкі й помірні кола суспільства можуть підтримати управлінця-адміністратора. Якщо люди будуть прагнути передбачуваності й соціальної стабілізації більше за справедливість – буде зміщення уваги на економічне відновлення, реалізацію приєднання до ЄС й політичну фігуру, яка витягне цей запит.

Така роль органічна для публічних персон з досвідом урядового чи бізнес-управління, міського чи інституційного. Серед актуальних політиків на цю нішу можуть претендувати, як політики, так і відомі підприємці

• Технократ.

Міжнародні партнери ймовірно підтримають кандидата-реформатора, який погодиться на програму змін під нові пакети вимог. Реформатор-технократ має найменше шансів мобілізувати масового виборця, якщо не буде глибокого запиту інституційних змін. Але може бути успішним модератором перехідного періоду. Політики, які можуть виступити в ролі лідера-технократа: колишні й нинішні урядовці та очільники численних агентств.

• Чорний лебідь.

Найскладнішим для України сценарієм буде прихід до влади у повоєнний час радикальних популістів жорсткої риторики. Небезпека тут полягає у поляризації суспільства на тлі соціальної нестабільності й глобальної турбулентності. Сильний запит населення на революційне оновлення може вивести на гору й таку політичну фігуру, що буде діяти у напрямку подальшої радикалізації суспільства. Чорна загроза в разі реалізації такого сценарію полягає у загрозі наростання внутрішніх та зовнішніх конфліктів й втраті міжнародних союзників, ізоляції. Радикальний лідер не зможе сформувати стабільну систему без перекосу в автократію.

Детальніше про лебедів та генералів – у фінальній частині.