Пострадянські знаки влади на столах наших керманичів

У спогадах про Другу світову війну є одна знакова історія.

Розповідають, що дружина Вінстона Черчилля Клементина під час візиту до Москви передала Йосипу Сталіну дорогий подарунок — самописну ручку із золотим пером. Наприкінці 1940-х років це була не просто канцелярська річ, а й символ престижу, інновацій та статусу.

Сталін подякував, узяв ручку до рук, уважно роздивився, поклав на стіл і відповів, що він звик писати простим олівцем.

За однією з версій, це був дипломатичний сигнал Черчиллю. За іншою – лише демонстрація сталінського образу «простого керівника», який не любить показної розкоші. Як би там не було, достеменно відомо інше: Йосип Сталін справді любив працювати олівцем. Архіви зберегли сотні його резолюцій, написаних простим, синім і червоним олівцем.

І саме звідси починається історія, яка живе з нами досі.

Існувало таке явище, як номенклатурно-чиновницька мода.

Вона стосувалася не лише автомобілів, урядових дач, телефонів чи фасону костюмів. Владні тренди визначали навіть те, як має виглядати письмовий стіл керівника, яким письмовим приладдям він користується і що обов'язково повинно лежати перед ним.

Колись один із моїх викладачів, який у сорокових роках минулого століття працював секретарем райкому партії, сказав фразу, яку я запам'ятав на все життя: «Сталін не спав – і вся країна не спала».

Він пояснював це без жодної іронії. Сталін працював переважно вночі. Отже, не мав права спати ні секретар ЦК, ні міністр, ні секретар обкому, ні він сам – секретар райкому. Уся державна машина жила в ритмі однієї людини. Такий турборежим для всієї вертикалі влади.

Так само було і з іншими звичками.

Якщо Сталін писав олівцем, то через кілька років наточені олівці стали обов'язковим атрибутом письмового столу радянського начальника – від секретаря ЦК до голови селищної ради.

Владний стиль номенклатури працював безапеляційно.

Минуло понад 70 років.

Радянського Союзу давно немає.

Але погортайте фотографії робочих кабінетів президентів, прем'єр-міністрів чи керівників державних установ майже будь-якої пострадянської країни.

Майже напевно ви побачите на їхніх столах декілька ідеально наточених олівців. Ними майже ніхто не користується.

Документи давно підписують кульковими або перовими ручками. Робочі матеріали читають із ноутбуків і планшетів. Більшість нотаток роблять на телефоні.

Але олівці залишаються.

Так само, як залишилися приставні столики для відвідувачів, масивні письмові столи, важкі письмові набори, довгі столи для нарад. Усе це вже давно не функціональна необхідність. Це пам'ять про стиль управління, який пережив державу, що його створила.  І тренди на офіси-лофти переживе. Бо досі символізує владу, яка опирається на знаки більше, ніж на функціонал.

Іноді ми думаємо, що історія живе лише в архівах, музеях або пам'ятниках.

Насправді вона зовсім поруч. Перетекла у традиції й звички й тихо лежить на робочому столі керівника у вигляді трьох олівців, якими, можливо, він вже не користується.

Та, схоже, саме в таких усталених побутових дрібницях історія наполегливо нагадує про себе.