«Огонь запеклих не пече». Тарас Шевченко і Українська держава

«Кобзар», «Батько», «Пророк», «Поет любові». Для кожного він, Шевченко, свій. Але для усіх нас він понад простором та часом, він понад країнами та континентами, але саме він потрібний нам сьогодні, щоб завершити процес політичного формування української модерної європейської держави, яка пройшла через вогонь.

Президент України Петро Порошенко (праворуч від пам'ятника) разом з іншими учасниками відзначення 205-ї річниці народження Тараса Шевченка. Канів, Тарасова гора, 9 березня 2019 року

Тарас Шевченко в сучасному осмисленні є вмістилищем націєтворчих смислів. У ХІХ сторіччі Шевченкова поезія стала потужним чинником формування українців як нації, вона стала поштовхом до самоусвідомлення. Подібне явище ми з вами пережили у 2013-2014 роках, коли Майдан став поштовхом до усвідомлення нас як представників політичної європейської нації, для яких Шевченкова творчість стала живильною.

Ми стали єдині в національному вимірі і у вимірі екзистенційному, який передбачає боротьбу зі Злом. Чи не змальовують сучасні митці події Майдану як Апокаліпсис? І водночас як історичний момент, у якому відбулося піднесення національного духу. Нам був потрібний Шевченко.

Огонь запеклих не пече

Нас допекла неправда, нам потрібно було відчути в собі Шевченкове слово боротьби й гідності, опору й поваги до себе та відкритого до нас світу.

Тарас Шевченко не може мати одного тлумачення. Найбільший злочин радянської доби щодо Шевченка полягав у тому, що партійні літературознавці прагнули звузити інтерпретацію Шевченкової творчості, обмежити її ідеологією й іншими приписами, які не мали жодного стосунку до слова. Шевченко став бунтівним борцем за соціальні права…

Але б’єктом його боротьби був простір зла імперії несвободи, викривлений світ, у якому потрібно, щоб були люде на землі. І мертві, й живі, і ненарожденні – усі мали об’єднатися в українському космосі, який створив Тарас Шевченко.

Металічне погруддя Тараса Шевченка на Хрещатику біля будівлі Київської міської ради

Зрештою, в радянський час ішлося про банальну вульгаризацію Шевченкового слова, примітивне тлумачення поезій на рівні поверхового прочитання. Сьогодні, після історичної зими 2013-2014 років, маємо відчуття Шевченка як сучасника, як джерело понадчасових смислів.

Якщо ми усвідомимо, що Тарас Шевченко існує понад часом, то дійдемо висновку, що його творчість не може мати обмежень, бо торкається царини моралі й етики, боротьби зі злом і з неправдою.

Чи не в тому сила Шевченка, що його переклади розуміють у світі, що закладені у текстах смисли про боротьбу Добра і Зла зрозумілі людям у Сполучених Штатах і Великій Британії, Канаді й Австралії, Індії та Японії? «Масовість» Шевченка іде не від смислової спрощеності, а від того, що на базових рівнях ми всі потребуємо жити у правді, усі потребуємо «на сторожі Слова», усі хочемо, аби були син і мати на планеті, аби не цуратися свого й навчатися чужого… Саме в цих рядках із поезій Тараса Шевченка ми довідуємося про ті формули гідного цивілізаційного життя, які забезпечили нездоланність української нації.

Слово Шевченка зруйнувало імперію, стало одним із чинників геополітичного переділу карти світу в ХІХ столітті. Шевченко міг зробити прекрасну кар’єру в Петербурзі й стати одним із основоположників літератури сусідньої держави. Проте він, як згодом і Марія Заньковецька, свідомо не прийняв імперських подачок, щоб залишитися людиною у силовому полі української правди.

Масова культура виводить Шевченка у простір значень і смислів, які прочитують усі: айтішник, який працює в Силіконовій долині, японський інженер, британський політик… Нам важливо навчитися говорити зі світом однією адекватною мовою смислів і понять.

Вірші Тараса Шевченка – світ любові й миру, відповідальності, пересторог і покарання за злочин супроти людини й нації… Американські президенти Д. Ейзенгаур і Л. Джонсон цитували Шевченка, бо ж він, подібно до Джорджа Вашинґтона чи Джона Лінкольна, допоміг сформувати українську Конституцію – і такою Конституцією української державності став «Кобзар».

Під час мітингу біля пам’ятника Тарасу Шевченку в Луганську, 12 січня 2014 року

Сьогодні в епоху стрімких інформаційних потоків, в епоху прагматизму й глобалізму важливо переконати світ у тому, що Шевченко, як Данте й Шекспір, Ґете й Міцкевич, належить до творців смислів, яких потребують усі мешканці планети. Шевченко – поет міжнаціонального порозуміння, але непримиренного неприйняття неправди та жорстокості.

Кілька років тому на врученні Шевченківської премії Іван Малкович у своєму виступі наголосив на унікальності Шевченкового слова, яке й досі ми часом не знаємо. Тоді він навів приклади з віршів, які видаються рядками з віршів світових поетів. Проте ті рядки було взято з Шевченкової творчості.

Шевченко любить український світ, маючи потужний емоційний інтелект, майстерно витворює новий національний український наратив, розкриваючи ті принципи, які мають стати національними знаками-символами, без яких годі уявити майбутньої України. Шевченко передбачив здобуття Україною своєї церкви.

Плакат «Тарас Шевченко мобілізує». Кобзар у сучасному військовому екіпіруванні. Автор зображення – художник Вадим Печуркін

У 2019 році маємо Томос від Вселенського патріарха, і в 2019 році відзначаємо 205-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Час розкидати каміння й час збирати їх. П’ять років тому ми зустріли 200-річчя Тараса в апокаліптичний час, а сьогодні, об’єднавшись навколо тих смислів, які заклав Шевченко, змогли довести світові, що й серце Європи б’ється в Україні. Наша культура може бути експортером смислів і ідей, потрібних світові. Свідченням цього є заплановані на 2019 рік такі знакові події, як Венеціанське бієнале, День Європи в Україні, приєднання України до Розширеної часткової Угоди про культурні маршрути, Молоде бієнале в Харкові, ІІІ Міжнародний форум «Креативна Україна».

У 2019 році Міністерство культури України поставили перед собою низку завдань, спрямованих на утвердження тих принципів українського буття, які заклав Тарас Шевченко. Зокрема, утвердження та зміцнення державної мови в усіх царинах суспільного життя, і я сподіваюсь, що вже найблищим часом Верховна Рада України схвалить законопроект про забезпечення функціонування української мови як державної.

Дві події мають особливе значення для утвердження нас як нації: друк «Кобзаря» і Майдан 2013-2014 років. Ми пройшли складний шлях національно-політичної самоідентифікації й нарешті усвідомили себе в Шевченковому Слові, яке потребує щоденного осмислення. Важливо йти до Шевченкового слова, а далі йти уже від тексту до розбудови нашого національного буття.

Тарас Шевченко – понад часом. Сьогодні він потрібний нам, щоб завершити процес політичного формування української модерної європейської держави, яка пройшла через вогонь. Шевченко – це вогонь, а він запеклих – тобто нас із вами – не пече.