Як «загнати» людей назад в Україну? Журитися треба не про це

Багато зараз різних дискусій на тему «шо буде після перемоги». Одна з них про долю наших біженців. Чи повернуться вони. Це добре, що така дискусія є. Погано, що вона йде якось трохи по-дебільному, вибачаюсь. Не з того кінця. Одні пишуть, народ розсобачився там на віденських кавах і круасанах і вже ніколи ніколи. Тільки якщо президента поміняти і суддів. Інші, шо треба зарплату дати «як у Європі», а краще, ще більшу. І тоді вони подумають. Деякі взагалі за те, щоб нікого більше не випускать. Хай тут сидять.  

Що хотів сказати з цього приводу.

Міграція – не завжди зло. Уявимо сьогодні ситуацію, що ті наші люди, які виїхали за кордон, тиняються вулицями без роботи і грошей. Уявили? Більше того, у всьому світі трудова міграція, це абсолютно нормальний процес. А в Євросоюзі вона взагалі розглядається як основне надбання. Тому сьогодні за кордоном працюють майже 15% румун, 12% литовців, 11% португальців і латвійців і тд. Ми любимо рівнятись з Польщею. За кордоном працює 2.5 млн поляків. Це по «нових» країнах. А що по «старих». В Німеччині працює 600 тис. італійців, в Іспанії 300 тис. британців, в Австрії 200 тис. німців і тд.

Головна проблема – не президент (бо вона в нас була при всіх президентах), не правосуддя, не ментальність, і не черстві круасани на зупинці 62-го автобуса. А в тому, що в нас вже до війни не вистачало 3 млн робочих місць. І відповідно, 3 млн виїхало з країни на заробітки. А зараз не вистачає мабуть мільйонів 5-6. Може й більше. І реально говорити про повернення людей, і пропонувати це повернення, можна буде тільки після того, і по мірі того, як для них будуть створюватись робочі місця. І це головне питання. На яке нема відповіді. Бо можна їздити по конференціях «відбудови» і радісно декларувати з трибун про 900 млрд приватних інвестицій і трильйон ВВП через 10 років після війни. Тільки де і ким все це буде вироблятись, і хто все це буде купувати.

Про це треба думати. А не про те, як «загнати» людей назад.