Кілька слів про психологічний портрет Путіна

Багато вже сказано і написано про психологічний портрет воєнного злочинця Путіна, але ця деталь дуже промовиста.

На сайті цифрової бібліотеки Біла Клінтона є стенограма переговорів президента США та Путіна 6 вересня 2000 року в Нью-Йорку у президентському номері отелю Waldorf Astoria. Зустріч відбулась після трагедії з підводною лодкою «Курськ».

Цей уривок розмови починається сразу після того, як журналісти покидають приміщення. Далі – російською мовою з публікації «Медузи»:

«Клинтон: Сожалею обо всем, через что вам пришлось пройти из-за гибели «Курска». Когда происходит что-то такое, люди по всему миру представляют себя на месте жертв и их близких, но я представлял себя и на вашем месте. Вам, наверное, пришлось столкнуться со множеством критики. Это всегда случается. После Оклахома-Сити многие спрашивали, хорошо ли здание было защищено и не пустили ли мы террористов в страну. Так что сердцем я был и с людьми на дне моря, и со всеми остальными тоже.

Путин: Хорошего выбора у меня не было. Я оказался в ловушке между плохими и худшими вариантами. Мне говорили, что если бы я сразу спустил туда маленькую подводную лодку и хотя бы попытался спасти парней, мои рейтинги выросли бы. Нельзя позволять делать что-то подобное ради пиара. Нужно отдавать приоритет реальному спасению людей.

Я ценю вашу искреннюю поддержку. Как ни странно, последующие опросы показали, что этот инцидент не повлиял на мое положение. Но я очень боюсь, что нечто подобное может повториться.

Клинтон: Сейчас мы работаем в другой обстановке. Если в Москве взрывается здание, это словно происходит у наших родственников. Или если люди в Мозамбике вынуждены залезать на деревья, чтобы спастись от наводнения… Во многих отношениях это хорошо. Это напоминает нам, что другие — тоже люди. После этого сложнее ненавидеть. Но иногда и лидеру бывает трудно поступать правильно из-за всех этих сильных ощущений.

Путин: Мы чувствовали себя бессильными во время этой катастрофы. Сейчас все выглядит так, что весь экипаж погиб в течение 60 или 90 секунд. Мы не могли рассказать родственникам, но в корпусе была дыра размером около двух метров, через которую затопило первые три отсека подлодки. Я даже не знаю, как мы можем вытащить тела. В этих водах много трески — плоти на костях может не остаться. Мы пытались спустить на тормозах всю эту шумиху, но некоторые люди странные, и они просто продолжали ее подпитывать. Это просто факт жизни».

Тобто, замість того, щоб зосередитись на чисто емпатичній риториці чи співчутті, Путін акцентує декілька разів увагу на особистому рейтингу.

Через два дні після зустрічі Клінтона Путіна дав знамените інтерв'ю ведучому CNN Ларрі Кінгу. На питання, що ж таки трапилось з «Курськом» Путін із посмішкою відповів: «Вона потонула».

Що примітно, 12 серпня 2000 р., коли сталася аварія на «Курську», Путін спокійно їхав у відпустку в Сочі. Йому повідомили про аварію наступного дня, але він так і не перервав відпустку аж до 18 серпня. Потім він буде виправдовуватись: «Прибуття в район лиха неспеціалістів, чиновників високого рангу не допомагає, а часто заважає...»

Для українців навряд чи щось нове в цих спостереженнях.

Справа в тому, що в стереотипізованому світі для досягнення переваги в суспільстві чоловіку потрібні дві речі – міцна фізична сила або гострий інтелект. Очевидно, що Путін не володів і не володіє жодною з цих умов. Але амбіції роблять свою справу.

Тому підключаються пошукові механізми компенсації. І замість того, щоб розвивати когнітивну чи фізичну сторону особистості задля самореалізації, позбавлена і закомплексована особа починає шукати зовнішні інституційні чи маніпулятивні чинники для реалізації своїх амбіцій.

Такою внутрішньою компесаторською опорою стає КДБ-ФСБ, в середовищі яких можна приховати свою фізичну та інтелектуальну нікчемність та відчуття власної слабкості. Інституція компенсує Путіну його сірість. Недивно, чому йому дали прізвисько – «моль».