Лукашенка відправили забрати «мирний план»

Розмірковуємо про те, з якого дива Лукашенко поїхав до Китаю, точно за комсомольською розрядкою. Причому аж на три дні. Що він там може виїздити та чому. Але точно, що не секрет розвитку колгоспів китайською.

Між іншим, Лукашенко вирушає до Піднебесної вже в 13-те – більше, ніж будь-який європейський лідер. Навіть самопризначений.

Так, він близький китайським правителям своїми замшелими соціалістичними ідеалами. А також своєю авторитарною незмінюваністю. І рідкісною політичною всеїдністю. Тобто білоруський диктатор і китайські вожді КПК близькі за духом.

Лукашенко спіонерував багатовекторність у нашого Кучми, і заграє одночасно з Росією та Китаєм (бо зі Штатами не вийшло). Саме Китай утримує Лукашенка від падіння у прірву війни, куди його щосили тягне Путін.

Справа в тому, що Китай реалізує в Білорусі стратегічну ініціативу «Пояс та Шлях», там за гроші Китаю створено індустріальний парк «Великий камінь». І Лукашенко вигадав відмазку – мовляв, Сі Цзіньпін проти вступу Білорусі у війну в Україні, бо через це можуть постраждати китайські інвестиції. І Путіну крити нема чим. Це, до речі, ілюстрація до того, чому Китай не підтримує Україну – тому що Китай захищає лише свої активи. А в Україні він – не активи, а проблеми.

Але все одно особливі взаємини з Китаєм не привід, щоб мотатися до Пекіна, як човник за ширвжитком. Таку готовність виявляють не політичні лідери, а кур'єри з доставки. От і Лукашенко зараз виступає таким кур'єром, тільки возить він не піцу чи смажену картоплю, а елементи мирного плану для України. Плану, розробленого в Москві, щоб отримати тимчасовий перепочинок у розв'язаній війні, і який потребує узгодження та просування його Пекіном.

Те, що з'явилося днями, – це не план, а певний перелік побажань на китайський манер, бо там пункти конфліктують один з одним. Наприклад, пункт про повагу суверенітету та територіальної цілісності суперечить заклику розпочати мирні переговори. Які переговори та суверенітет, якщо окупант на українській землі?

План на відміну від переліку побажань передбачає послідовність кроків. І якщо Лукашенку вдасться погодити з Пекіном та Москвою головний пункт, то цей мирний план озвучить особисто товариш Сі. І якщо особисто ним озвучений план не розглядатиметься всерйоз, то тоді Китаю доведеться робити кроки з продавлювання свого плану, інакше постраждає імідж супердержави.

Головний пункт – це фіксація лінії розмежування. Без чого жодні переговори не можуть бути результативними у принципі.

Київ однозначно та оптимістично говорить про повну деокупацію України, тобто повернення до ситуації 2013 року. Що є нищівною поразкою недоімперії і на що вона сьогодні точно не піде.

Москва в єзуїтському формулюванні пропонує «погодитися з реаліями, що склалися», тобто всі окуповані на сьогодні території залишаються під її контролем. Що означає нехай і не нищівна, але все ж таки поразка України, на що ми теж точно не підемо.

Однак і компроміс, що лежить на поверхні – відкотитися на ситуацію до повномасштабного вторгнення – теж є неприйнятним для сторін! Тому що для громадської думки обох країн це також поразка! Розумієте, зазвичай компроміс – це те, що з напруженням, але влаштовує обидві сторони. А у нас – обидві не влаштовує. Тому ця війна і є екзистенційною.

Тобто для перетворення переліку побажань на план мирного врегулювання, з яким не соромно виступити главі Китаю, не складається навіть найперший пункт. Тож із ймовірністю 80% я впевнений, що нічого Лукашенка не виїздить. І все так і обмежиться риторичними китайськими побажаннями, що вже пролунали. Які на кшталт китайських останніх попереджень.

Але якщо раптом з незрозумілої мені причини Китай захоче встати на сторону Росії, то ефективним варіантом продавлювання прокремлівського «мирного плану» можуть бути лише китайські постачання озброєння в недоімперію. На що у валізи фюрерка, власне, і надія. Остання, зважаючи на все.

Безпосередньо постачати озброєння в недоімперію Китай не стане, інакше відразу нарветься на реально жорстку реакцію США та Європи. Ці ринки для Китаю незмірно важливіші за Росію. Якби він був до цього готовий, то вже давно робив би. Таємні поставки зброї до Білорусі, щоб вона таємно передавала її Росії – теж не варіант, бо це ще очевидніша схема, ніж горезвісні «їхтамнети».

Єдиний варіант – це легальне постачання китайської зброї до Білорусі «для захисту» тамтешніх китайських активів. Але для цього Білорусі доведеться відкрито увійти у війну проти України. Що становить смертельну загрозу насамперед для режиму батька Лукашенка.

Тож політичним кур'єром Лукашенка виявиться приблизно таким самим успішним, як і хокеїстом. Тобто ніяким.

Але нам байдуже – треба не розслаблятися, робити свою справу. Бо лише перемоги на фронтах забезпечать реальне припинення вогню. А до міцного миру, який можливий лише після краху недоімперії, нам ще, на жаль, воювати та воювати.