Чого очікувати від трикутника РФ – Китай – КНДР

Уявіть собі, що Аляску росіяни не здали в оренду США в 19 столітті, а в 1920-му році туди втекли залишки білогвардійців, які проголосили себе на півострові правонаступниками російської буржуазної республіки, утвореної в результаті лютневої революції 1917 року.

Тоді зараз було б дві Росії, одна з яких – союзниця США.

Рано чи пізно на такій Алясці сформувалася б особлива політична, а потім і національна ідентичність, яка перестала б себе ототожнювати з «великою Росією».

Приблизно такі самі процеси відбуваються зараз і на Тайвані, де ніколи не було жодних політичних сил, які виступають за возз'єднання з КНР.

А то в нас уже деякі «тайваневеди» зарахували до «пропекінських» партій Гоміньдан, який історично воював із КНР і керував Тайванем більшу частину його нової історії.

До речі, три народні принципи засновника ідеології Гоміньдану Сунь Ятсена включають у себе й такий: народовладдя шляхом проведення демократичних виборів і республіканської форми правління.

А Сунь Ятсен для Гоміньдану як Мао для КПК.

До речі, я вже писав, що на Тайвані до 1987 року діяв воєнний стан, і діяльність усіх партій, окрім Гоміньдану, була заборонена.

Владні інститути були законсервовані так би мовити «у стартовому складі» і лише тактично змінювалися.

Період з 1947-го до 1987-го року називають Білим терором (піньінь), жертвами якого стали 14 тисяч тайванців, 4000 з яких було страчено, найчастіше за хибними підозрами.

У цей період на Тайвані було обмежено громадянські права, склався авторитарний однопартійний режим, що набував характеру військової диктатури.

За тривалістю, період воєнного стану на Тайвані перевищив лише ВС у Сирії, що тривав з 1963 по 2011 рік.

Можна сказати, що демократія на Тайвані почалася лише з 1996 року, коли було деократично обрано голову острівної адміністрації.

Зараз на Тайвані немає жодного політика, який виступав би за повне об'єднання з Китаєм або конфлікт із ним.

Практично всі політики на Тайвані – проамериканські ізоляціоністи, просто питання в градусі цього самого ізоляціонізму та «проамериканськості».

Основна боротьба на Тайвані нині точиться між панкітаїстами, які продовжують вбачати в Тайвані альтернативну модель єдиного Китаю, та прихильниками особливої тайванської ідентичності, що має відмовитися від претензій на презентацію альтернативного образу об'єднаного Китаю.

Демократична прогресивна партія (ДПП), яка перемогла, є прихильником вибудовування такої особливої ідентичності.

Тут ще спрацьовує алергія на політичну монопартійну диктатуру Гоміньдана, яка дістала всіх на Тайвані за багато десятиліть.

Стосовно Китаю позиція ДПП полягає в такому:

• посилення сектора оборони Тайваню;
• збереження статус-кво відносин із КНР;
• розширення союзів із західними країнами;
• забезпечення економічного зростання.

Простими словами: не воювати, озброюватися, взаємодіяти, не нариватися і розвиватися.

Що стосується Гоміньдану. Один з його лідерів також говорить про «тайваньськість», але загалом позиція партії «панкитайська».

Програма Гоміньдану щодо КНР або «три головні принципи»: стримування, діалог і деескалація.

Тобто максимум – це нормалізація стосунків із Пекіном і розрядка напруги в протоці.

Гоміньдан відкидає принцип КНР у вигляді «одна країна, дві системи», згідно з яким до складу КНР були повернуті Гонконг і Макао.

Третя політична сила – Партія народу Тайваню.

Її політика щодо КНР – взаємність, розуміння, повага і співпраця.

Протистояння прихильників ідентичності та «китайського проєкту» визначається тим, що корінне населення Тайваню істотно відрізнялося від материкового, досить сказати, що острів називався Формоза і з 1895 по 1945 рік був частиною Японії.

На ньому жили, зокрема, австронезійські племена.

Ментально, до речі, тайванці дуже схожі на японців.

Але після поразки Гоміньдану на материковому Китаї і Японії у Другій світовій війні на острів ринули китайські біженці, включно з гоміньданівською політичною верхівкою, яка взяла острів під свій тотальний контроль.

Незадоволених 1947 року розігнали і розстріляли: Інцидент 228.

Спершу на Гоміньдан очікував крах комуністичного режиму в КНР. Потім – поразка Пекіна в конфлікті з СРСР або США.

Починаючи з 80-х років минулого століття, навіть найстійкішим гоміньданівцям стало зрозуміло, що недосяжність усього зазначеного вище недосяжна.

Останні надії були пов'язані з демократизацією Китаю. Але вони зникли після подій на площі Тяньаньмень у 1989 році.

Саме на початку 90-х на Тайвані усвідомили, що їхній проєкт «альтернативного Китаю» як моделі об'єднання зазнав краху.

Натомість успішно розвивався «тайванський проєкт».

Це привело до влади нинішню правлячу Демократичну прогресивну партію, перегляд цілей і ревізію історії, зокрема, особистості Чан Кайши.

Опір «тайванізації» острова здійснює лише радикальне крило Гоміньдану, яке називає своїх супротивників «нацистами» і «зрадниками».

Але як бачимо, навіть у Гоміньдані вже є прихильники «тайванізації» – своїм кандидатом на вибори в партії призначили саме такого політика.

Загалом, внутрішня боротьба на Тайвані йде між «китайцями» і «тайванцями», а не між «прокитайськими» і «проамериканськими».

Природно для Сі Цзіньпіна возз'єднання з Тайванем є ключовим.

Кожен так званий «довгий голова» (той, що перебував на своїй посаді тривалий час) запам'ятався в Китаї, зокрема, й тим, що повернув Пекіну контроль над острівними колоніями інших країн або квазідержавами.

Острів Хайнань було захоплено в результаті десантної операції за Мао.

Гонконг і Макао – повернуті мирним шляхом у результаті переговорів із Британією та Португалією відповідно.

Очевидно, що з Тайванем не буде ні першого, ні другого варіанту.

Ніхто не буде атакувати Тайвань у лоб і возз'єднання з ним КНР уже неможливе.

Як було б неможливим возз'єднання білогвардійської Аляски і сучасної РФ.

Зате цілком можливий гібридний сценарій у рамках трикутника РФ – Китай – КНДР з атакою на Південну Корею.

Коли безпека останньої буде забезпечена шляхом компромісного рішення США щодо Тайваню.