Яке місце у світовій економіці посяде Україна після війни?

У мене є мрія – написати колись книгу «Чому Україні вдалося».

Як Джо Стадвелл і його праця: «Чому Азії вдалося».

Адже, економічна модель, яку я висвітлюю у своїх статтях – це не про конкретний рівень податків.

Мова йде про цивілізаційний вибір.

Де наше місце?

Країна-донор, яка після вичавлюввння демографічного потенціалу перетвориться у країну – поле, на якому зростатиме лише соняшник та кукурудза.

З містами – привидами, як руїни колишньої цивілізації ацтеків і майя.

З залишками колись високого цивілізаційного рівня розвитку у вигляді остовів башт – охолоджувачів мертвих АЕС.

Чи країна з високорозвинутою економікою, освітою, наукою і медициною.

З заможним і солідарним суспільством?

Це і є цивілізаційний вибір.

Уявимо, що під час Громадянської війни у США переміг Південь: ця країна перетворилась би в Аргентину Північної Америки.

Але переміг Північ.

І США стали найпотужнішою економікою світу.

Те, ким ти станеш визначає не тільки набір твоїх базових характеристик, але й, передовсім, вибір, який ти робиш на точках історичної біфуркації.

Повертаючись до Стадвелла:

«Сучасному економісту, звичному до ідей вільних ринків, де всі учасники є переможцями, політика захисту вітчизняної промисловості шляхом примусу до експорту може здатися злочинною.

У заможних країнах ми живемо з вірою в те, що багатство є результатом конкуренції.

Вражаюча правда, однак, полягає в тому, що кожне економічно успішне суспільство на певних етапах його формування можна звинуватити в протекціонізмі.

За межами аномальних офшорно-фінансових гаваней, подібних до Гонконгу та Сингапуру, в світі не існує економіки, що досягла найвищого рівня розвитку лише завдяки реалізації політики вільної торгівлі.

Саме тюдоровська Британія стала піонером протекціонізму та субсидій як інструментів індустріалізації у 16 столітті.

Уряд накладав податки на експорт необробленої вовни та імпорт одягу, щоб підтримувати британське виробництво вовняного текстилю, орієнтованого на експорт.

Франція застосувала схожі стратегії у 17 столітті.

Незалежні Сполучені Штати відбивалися від власників південних плантацій, які надавали перевагу експорту товарних культур та імпорту промислової продукції, – щоб наслідувати досвід протекціоністських індустріальних держав.

Справді, історик та економіст Пол Байрох назвав Сполучені Штати «країною-матір'ю сучасного протекціонізму та його фортецею».

Прусія від часів Фрідріха Великого у 18 столітті й об'єднана Німеччина розширила промислову інтервенціоналістську політику у Європі.

Відповідно, німецький протекціонізм мав великий вплив на Японію епохи Мейдзі.»

Від себе додам, що своєрідна боротьба ідей в американській парадигмі «північ-південь» відбувалась і у нас приблизно останніх 20 років.

Умовному «півдню» потрібен вільний експорт сировини, а умовній «півночі» – промислова політика та протекціонізм для нарощування конкурентних переваг та економічних м'язів.

І поки, сировинна модель розвитку перемагає.

Що залишає надію?

Що це не вибір суспільства, а лише короткострокові стимули в отриманні надприбутків політичними та бізнесовими групами впливу.

А отже ситуацію ще можна змінити.