Трамп та НАТО: чого чекати на щорічному саміті в Анкарі

Те, що це відбувається напередодні чергової річниці створення Альянсу, – ще не така вже й біда. Хоча це вже провокує лавину міркувань на тему «для чого він виник – яка його місія зараз».

Справа в тому, що щорічний саміт лідерів має відбутися 7–8 липня в Анкарі. Регіон відчуватиме наслідки війни в Перській затоці. Діапазон цих наслідків неясний.

Наприклад, подальша ескалація та розширення спектра цілей в Ірані може спровокувати масштабну кризу біженців, з якою доведеться розбиратися Туреччині. Анкара матиме повне моральне право запросити підтримку, насамперед – від США. Але Трамп точно не захоче ні за що платити (особливо – в контексті осінніх виборів) і заведе свою звичну пісню про 5%.

Європейським же країнам платити за дії США та Ізраїлю нелогічно. Бо з якого дива? Це привід для гарного скандалу. В енергетичному порядку денному (особливо – якщо проблеми в Ормузькій протоці затягнуться) зросте статус ідеї будівництва трубопроводів з Перської затоки до портів у неізраїльських країнах (Ліван, Сирія, сама Туреччина).

Що, з одного боку, посилює роль Анкари як посередника у сирійському процесі (і буде дратувати Ізраїль). А з іншого – формально суперечить задуму США завалити Європу своєю нафтою та газом (хоча саудівська, кувейтська та іракська нафта не зовсім чужі для американських компаній). Так само як і звужує маневр Росії.

Одним із проміжних підсумків війни вже стали спроби навести чіткість у колі Туреччина-Єгипет-Саудівська Аравія-Пакистан. Це близько 450 млн осіб населення, на хвилинку. Перші три країни, крім іншого, активно грають ще й в Африці. Десь штовхаючись, десь кооперуючись.

До липня осад щодо розбіжностей між США та рештою НАТО, ймовірно, не тільки не зникне, а й накопичиться ще більше. У зв’язку з цим створити якийсь сильний підсумковий документ, що охоплює глобальний порядок денний та географію, буде вельми нетривіальним завданням.

Категорично незрозуміло, в які формулювання буде втілено формат відносин з Україною та Росією. Лінія перекладання відповідальності за відсіч РФ на європейських членів Альянсу нікуди не дінеться. Однак у цих країнах вже фоново лунають голоси про необхідність певної розрядки з Москвою. Залежно від дій США фон може перейти в гул.

Формально США з НАТО нікуди не вийдуть. Але до липня накопичені проблеми можуть набути резонансу. Настільки, що буде серйозно підірвана віра у здатність НАТО проєктувати силу та адекватно реагувати на кризи в Європі.

У червні-липні США готуватимуться і святкуватимуть 250-річчя, а також проводитимуть чемпіонат світу з футболу. У серпні всі опиняться напередодні фінішної прямої виборів.

Якщо криза НАТО буде візуалізована на саміті в Анкарі, серпень виглядає як ідеальний місяць, щоб влаштувати якусь гидоту в Європі, на яку Вашингтон і Брюссель не зможуть / не захочуть адекватно відреагувати.

Для Путіна це може виглядати як хороший спосіб підбадьорити всіх всередині, припинити ниття з приводу економічних проблем, мобілізувати підтримку напередодні виборів до Держдуми, які при всій зачистці політичного поля загрожують місцями перетворитися на свято непокори. А зовні – підвісити історію з санкціями, отримавши вагомий аргумент для розірвання угоди. І час підготуватися є...

Тим часом Росія продовжує зганяти свою безпорадність на Харкові. Більше 20 ударів за день. Продовжує гриміти.