Чи може Куба протистояти Трампу?
Уряд США значно посилив тиск на Кубу
Куба блукає в темряві – населення в буквальному сенсі, уряд у переносному. На початку тижня на всьому острові вже вчетверте за два роки згасло світло. Це було вже десяте масштабне відключення електроенергії від лютого 2024 року. Блекаут призвів до протестів, які подекуди переростали в сутички.
Керівництво карибської держави на тлі кризи та тиску з боку США виглядає настільки безпорадним, що навіть змушене йти на переговори зі своїм заклятим ворогом, аби забезпечити власне існування.
Адже щонайпізніше після погрози президента США Дональда Трампа, що він може так чи інакше «взяти» Кубу, над Гаваною почала матеріалізовуватися загроза, перші обриси якої стали помітними на початку січня після арешту Ніколаса Мадуро.
Затримання венесуельського президента в його резиденції в Каракасі не тільки показало кубинському режиму, на що здатний і готовий Трамп, але й позбавило його одного з найближчих союзників і найважливіших постачальників нафти.
Чому Трамп хоче захопити Кубу?
Куба, що розташована приблизно за 150 кілометрів від узбережжя США, є для Сполучених Штатів більмом на оці ще з часів революції під керівництвом Фіделя Кастро 1959 року. Комуністичний режим Куби завжди протистояв колись великому впливу США і був наближеним до урядів противників США у Москві, Пекіні та Каракасі.
Нерішучі спроби відновлення відносин з Кубою, зроблені під час президентства Барака Обами, Дональд Трамп припинив ще під час свого першого терміну (2017-2021), після чого багато кубинців, які мешкають у вигнанні, а також їхні нащадки по всьому світу зітхнули з полегшенням. Чимало з них хочуть бачити падіння режиму Кастро. Одним з них є міністр закордонних справ США Марко Рубіо. Діаспора кубинського походження є важливою електоральною групою у США, особливо у так званому «хиткому» штаті Флорида.
Те, що Дональд Трамп саме зараз посилює риторику, Клеменс Фішер, експерт з питань зовнішньої політики Кельнського університету, пояснює внутрішньополітичними мотивами: «Можливо, це спроба визвольного удару, після того як в Ірані все пішло не так, як він хотів», – сказав аналітик в ефірі німецького телеканалу ZDF і додав: «Він мусить показати, що є сильним президентом. З іншого боку, він також повинен уникнути ведення ще однієї війни».
Однак тиск на Кубу президент США посилив ще раніше: за його наказом у січні віцепрезидентка Венесуели Делсі Родрігес повністю припинила і без того скорочені поставки нафти на Кубу. Крім того, з кінця січня США блокують морські шляхи до острова й погрожують санкціями країнам-постачальникам.
За даними кубинського уряду, країна вже три місяці не має постачання нафти. Внутрішній видобуток, який скорочувався протягом багатьох років, ще в 2024 році покривав менше 30 відсотків від потреби. Часті відключення електроенергії безпосередньо пов'язані з цим, оскільки електроенергія на Кубі здебільшого виробляється тепловими електростанціями.
Найгірша економічна криза за останні три десятиліття
Однак дефіцит енергоресурсів є лише одним, хоч і дуже серйозним, аспектом нинішньої економічної кризи, зазначає кубинський економіст Еліас Амор, який мешкає в Іспанії. За винятком короткого періоду відновлення, кубинська економіка скорочується з початку пандемії Covid-19 у 2020 році, в середньому на 2,75 відсотка на рік. У 2025 році цей показник становив навіть п'ять відсотків: «Кубинська економіка перебуває в найгіршому стані з часів «Periodo Especial», – каже Амор в інтерв'ю DW.
«Особливим періодом у мирний час» кубинський режим називає глибоку рецесію, яка охопила країну внаслідок розпаду Радянського Союзу. За чотири роки тоді реальні доходи впали на 90 відсотків. Завдяки тимчасовим реформам, зокрема поступовому відкриттю туристичного сектору, уряд під керівництвом лідера революції Фіделя Кастро домігся часткового відновлення. Однак справжнє піднесення настало лише після того, як Уго Чавес прийшов до влади у Венесуелі та зайняв місце СРСР як спонсор.
Можливо, поступове відкриття кубинської економіки протягом останніх десятиліть і запобігло кризі, подібній тій, що була у 1990-х роках, вважає економіст Амор. Але навіть ті обмежені реформи, які брат Фіделя Рауль Кастро та президент Мігель Діас-Канель розпочали в останні роки, навряд чи матимуть якийсь ефект: «Навіть туризм уже не може зупинити цю кризову ситуацію, оскільки рушійні сили економіки повністю паралізовані».
Що уряд Куби може протиставити США?
Хоча, як повідомлялося, танкер російського «тіньового флоту» і прямує до Куби, потужний тиск зсередини та ззовні, очевидно, змусив кубинський режим сісти за стіл переговорів. Минулого тижня він підтвердив переговори з представниками США, про які Трамп згадував ще на початку березня.
На початку тижня віцепрем'єр і міністр торгівлі Оскар Перес-Оліва, двоюрідний племінник братів Кастро, заявив, що Куба готова до відкритих торговельних відносин з американськими компаніями та інвестицій кубинців, які мешкають у США. Однак у Вашингтоні вважають, що цього недостатньо. Держсекретар США Рубіо закликав до радикальних змін, щоб оздоровити економіку. Навіть звільнення деяких політичних в'язнів, ймовірно, не задовольнить Вашингтон. За підрахунками іспанської правозахисної організації «Prisioners Defenders», наприкінці лютого на Кубі перебувало за ґратами 1214 політичних в'язнів.
Проте Марія Хосе Еспіноза, директорка вашингтонського Центру взаємодії та адвокації в Америці (CEDA), не вважає, що режим стоїть на межі краху: «Державний апарат – Комуністична партія, силові структури та військово-економічна система (GAESA) – як і раніше, залишається відносно згуртованим».
Чи піддається Куба тиску США?
Проте вже окреслюються тріщини. Президент Мігель Діас-Канель вважається більш-менш замінним партійним функціонером, його позиції послаблені. Фундаментальні зміни на Кубі можуть ініціювати лише військові та родина Кастро. «Саме родина Кастро контролює та керує переговорами зі Сполученими Штатами», – каже в інтерв'ю DW Тед Хенкен, експерт з Латинської Америки в Міському університеті Нью-Йорка.
Окрім віцепрем'єра Переса-Оліви, онук Рауля Кастро Рауль Гільєрмо, якого називають «Ель Кангрехо» (Краб), також вважається перспективним гравцем на політичній арені.
«Все вказує на те, що вони представляють інтереси родини Кастро і в тій чи іншій формі керуватимуть урядом», – зазначає Хенкен. Однак, на його думку, навіть з новим поколінням, структурні реформи можуть бути здійснені не раніше, ніж через кілька років.
Коментарі — 0