Борхес і Росія. Маловідома сторінка життя письменника

24 серпня день народження Хорхе Луїса Борхеса. Він один із найулюбленіших моїх письменників. Я переклав шість його книжок, писав передмови до його видань і статті про нього і для українських читачів, і навіть на його батьківщині, редагував переклади інших тлумачів.

Борхес зажив світової слави, має мільйони шанувальників у різних країнах, а проте далеко не всі знають про один епізод у житті письменника, якого той – людина бездоганної етичної поведінки – соромився все життя. Юність майбутнього письменника минула в Європі: спершу разом із батьками та сестрою він жив у Женеві, а в дев'ятнадцятилітньому віці опинився в Іспанії. Тут він захопився поезією і... більшовицькою революцією в Росії й присвятив їй цикл верлібрів, назви яких говорять самі за себе – «Більшовицький епос», «Шанці», «Росія» «Червона гвардія»... Як зазначив згодом сам письменник, він «оспівував російську революцію, братерство людей і пацифізм».

До честі Борхеса захоплення швидко минуло. Він знищив рукопис дебютної книжки ще до повернення до Буенос-Айреса. І ніколи не включав до своїх антологій вірші з неї, навіть ті, що збереглися в журнальних публікаціях. Це зробили вже після його смерті інші люди, вочевидь знехтувавши волю автора, який цих юнацьких віршів соромився все життя.

«У 1918 році я був прихильником російської революції, я думав про світ без кордонів, про мир, соціальну справедливість, а тепер ми маємо імперію тотожну царській, тільки ще більш дієву». У 1918 році Борхес мав 19 років. А це зізнання  зробив у 82. Давній вчинок болів письменникові все життя.

Повторюся, Борхес був людиною бездоганної етичної поведінки, і швидко розібрався в Росії. Тому його докори сумління зрозумілі.

А от тих, хто й через півроку від початку російської збройної агресії проти України, залишаються колаборантами, зрозуміти неможливо. Їхній гріх непробачний ні перед людьми, ні перед Богом.