Нащадки Сталіна

5 березня офіційний день його смерті. Як завжди, цього дня до його могили біля кремлівської стіни нестимуть оберемки квітів. Червоних квітів – кольору крові. Тим паче дата цього року кругла: він помер у 1953.

Але він, як казали пропагандисти в 1970-і про Леніна, «живіший од усіх живих». Саме він. До сьогодні – з року в рік – він очолює рейтинги їхніх улюбленців. Як і Путін рейтинги сучасних політиків.

«Не можна ігнорувати паралелі між Сталіним і Гітлером, нацизмом і сталінізмом – їх просто надто багато. Обидва вбили величезну кількість людей на європейському континенті. Обидва вигублювали людей в ім'я трансформованого бачення утопії. Обидва руйнували свої країни й суспільства і винищили в них та за їхніми межами колосальну кількість людей. Обидва – врешті – були народовбивцями».

Цими словами завершується книга «Геноциди Сталіна» американського історика, професора Стенфордського університету Нормана Наймарка.

Вони, звісно, професора не читали. А якби прочитали, то прокляли б. Бо Сталін – їхнє всьо. З ним вони пов'язують міфічну велич Росії, яку мріють відродити. Байдуже, якою ціною: «ліс рубають – тріски летять». Байдуже, що ці тріски – людські життя. Тисячі, сотні тисяч, мільйони життів.

Саме тому їхня мрія про відроджену велич не має права на існування. Карфаген має бути зруйнований.