Яке їхало, таке й здибало, або Чому Орбан підіграє Путіну

Пам'ятаю карикатуру в одному з європейських журналів часів «Празької весни». На рисунку більший Брежнєв, а навколо нього маленькі тодішні лідери держав соціалістичного блоку зі стрічками, на яких, мов у красунь з конкурсу «Міс Всесвіт», написані назви їхніх країн, і головами Брежнєва. І тільки чехословацький Дубчек з власною головою. Якби мені сьогодні довелося малювати отак лідерів країн ЄС, я зробив би навпаки: зобразив би всіх із власними головами, а президента Угорщини з головою Путіна, і ось чому.

Когось дивує чи обурює, що Орбан в останню мить урятував від санкцій московського патріарха Кіріла? То згадаймо, що 1 лютого цього року саме Орбан був першим за тривалий час лідером ЄС, якому – хоч і з карантинної дистанції – вдалося зазирнути в очі Путіну. Приїздив він до Москви, як завжди, з більш прагматичною метою – домовитися про знижені ціни на газ. Що не завадило угорському лідеру водночас удати миротворця і заспокоїти колег по ЄС та НАТО, мовляв, Путін налаштований на переговори. Нагадаю, Орбан заявив це за три тижні до початку збройної агресії РФ проти України і через два тижні після ухвалення кремлівським карликом відповідного рішення. Воістину, якщо хтось у Європі і випереджає угорського прем'єр-міністра за лукавством, то тільки Лукашенко. Але, на щастя для ЄС і НАТО, останній діє ззовні, тоді як Орбан підточує європейські та євроатлантичні структури зсередини.

І нехай нікого не дивує еволюція колишнього секретаря комсомольської організації, який починав політичну кар'єру з вимоги вільних виборів та виведення з Угорщини радянських військ і дійшов до сьогоднішнього стану лідера власноруч побудованої партії з елементами мафії. Як не повинно дивувати і «заступництво» Орбана за патріарха московської церкви.

Згадаймо вояж до Угорщини і зустріч з Орбаном у вересні 2019 року «з благословення» Кіріла одного з його головних поплічників, голови відділу зовнішніх церковних зв'язків моспатріархату, митрополита Іларіона. Зустріч, у ході якої сторони знайшли час на обговорення начебто «дискримінації прав вірян і цілих громад за потурання української влади». Згадаймо і як після візиту до Угорщини в серпні 2017 року «самого» Путіна очолюваний Орбаном уряд ухвалив постанову про надання 313,8 млн. форинтів (близько 1 млн. євро) на потреби російської православної церкви в Угорщині. Причому кошти ці були виділені на придбання для потреб моспатріархату побудованого ще у 18 сторіччі в місті Токай нині недіючого старовинного руського (не російського, а саме руського, себто українського) греко-католицького храму. До того ж храму, стіни й склепіння якого в 1745-1750 роках чули голос молодого тоді півчого дяка Григорія Сковороди.

До речі, це була не перша (і, мабуть, не остання) пожертва Орбана на потреби московської церкви в Угорщині. Так само з бюджету країни виділялися кошти на реставрацію двох церков моспатріархату – в Будапешті та Мішкольці. Якщо таке марнотратство не турбує угорських виборців, то, можливо, ЄС мав би скорочувати фінансування своїх програм в Угорщині на суми, які бюджет країни витрачає на російську церкву в цій країні?

То звідки у лідера держави, більшість населення якої складають католики, на другому місці за чисельністю протестанти, а православні – переважно серби, румуни та українці, така прихильність до московської церкви? Гадаю, релігія тут ні до чого. На початку я написав про образ Орбана з головою Путіна. Розгадка в цьому.

Взірцем для кремлівського карлика (і для його електорату) є Сталін. Взірцем для Орбана – Путін. Кремлівський карлик мріє відродити радянську імперію. Так само Орбан мріє про «Велику Угорщину». Звідси й оприлюднена поляками пропозиція Орбана розділити Західну Україну. Це варто розуміти напередодні чергової річниці підписання (4 червня 1920 року) Тріанонського договору, за яким Угорщина втратила колись загарбані землі, якими володіла, перебуваючи в складі Австро-Угорщини.