Ребуси для нового очільника МОЗ

«Я не хочу вакцинуватися AstraZeneca чи Pfizer! Від них багато жахливих побічних наслідків!» – заявила пацієнтка своїй лікарці у Дніпрі. Та її в цьому підтримала: «Не хочете, то й не треба! Будемо чекати на «Спутник V», він значно кращий і не дає побічних ефектів!»

Описана ситуація скидалася б на поганий анекдот, якби схожі діалоги не відбувалися в містах південно-східної України та призводили до деякого сповільнення темпів вакцинації та поширенню захворюваності на COVID-19. Ясна річ, офіційної статистики з цього приводу не існує, проте факти такого ґатунку засвідчені, як то кажуть, надійними джерелами…

До чого це я? А ось до чого.

18 травня міністр охорони здоров’я Максим Степанов був звільнений з посади 292 голосами депутатів Верховної Ради. Як заявив під час виступу з мотивацією цього звільнення прем’єр Денис Шмигаль, головним завданням, яке стояло перед Степановим під час пандемії COVID-19, було проведення вакцинації населення та забезпечення вакцинами, однак прогрес по цьому питання є надто повільним. Якщо перекласти це з бюрократичної на людську мову, то йдеться про фактичний провал вакцинації – її темпи й обсяги справді аж ніяк не можна визнати більш-менш задовільними. Як і оснащення лікарень медичним киснем під час пікових значень ковідної захворюваності.

Утім, у журналістських колах розповідають, що начебто насправді Степанов утратив посаду через те, що занадто затято «вибивав» кошти на підвищення зарплат медиків і закупівлю вакцин від COVID-19 (згадайте, куди і на що пішли шалені гроші створеного торік антиковідного фонду), і саме це стало основною причиною невдоволення прем’єра Дениса Шмигаля. Правда це чи ні, проте фактом є те, що принаймні одна затримка з закупівлею вакцини через проблему з затримкою виділення коштів на це не так давно сталася. До цього варто додати, що напередодні комітет Верховної Ради з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування не підтримав подання прем’єра про відставку Степанова з посади очільника МОЗ. Але уряд і депутатська більшість не надто зважають на парламентські процедури.

Так чи інакше, 20 травня Верховна Рада 262 голосами (цього разу з дотриманням процедури – за рекомендацією відповідного комітету) призначив новим міністром охорони здоров’я головного санітарного лікаря Віктора Ляшка. Той заявив, що для нього головне – вийти за свої перші 100 днів на показник 5 мільйонів вакцинованих українців, і це «мінімально і гарантовано», це стане першим, чим він займеться на посаді міністра. Ідеться про повне вакцинування, тобто про 10 мільйонів щеплень, для чого потрібні 10 мільйонів доз тієї чи іншої вакцини. Станом на 19 травня першу з двох доз вакцини проти коронавірусу отримали 957.346 осіб, а 37.526 – повністю завершили вакцинацію. Показники справді незначні, і щоби вийти на ті, про які говорив Ляшко, треба буде докласти просто-таки неймовірні зусилля…

І не в останню чергу – переборюючи настрої божевільного по суті чекання на начебто чудодійну російську вакцину з боку не тільки пацієнтів (монологи на честь «Спутника V», мовляв, тільки йому можна довіряти я чув на власні вуха у стольному Києві, що ж говорити про регіони з більшим проросійським «градусом»), а й частини лікарів. Нехай не надто значної, але реальної. Тобто людей, які встигли наслухатися «експертів» з відомої трійки заблокованих телеканалів і їхніх новітніх іпостасей у YouTube або ще гірше – надивитися російського телебачення (супутникові антени ніхто не забороняв). Ясна річ, що «відловити» зазомбованих пропагандою лікарів майже неможливо, а якщо і можливо, то що з ними робити? Віддавати під суд за державну зраду? Чи просто «зрізати» кваліфікацію, а разом із тим – оплату? Не знаю, то справа нового міністра. Головне, щоби він урахував чинник агітації за «Спутник V», аби цей чинник не загальмував вакцинацію обіцяних ним п’яти мільйонів громадян України (а треба ж іще дати другу дозу майже мільйону тих, хто вже отримав першу…). Завдання непросте, проте реальне, хоча його неможливо виконати без допомоги місцевої влади (а вона подекуди також взорує на Росію та «Спутник V»; ходять розмови, що цю вакцину нелегально завозять на південно-східні території України та вакцинують нею затятих адептів «русского мира» - цікаво, чи так це насправді?).

А от з подальшими етапами вакцинації буде складніше. Бо ж для вироблення стану колективного імунітету та «гасіння» пандемії до мінімальних значень потрібно повністю вакцинувати – за ізраїльським досвідом – близько 75% населення, старшого за 16 років, і не менше 25% – віком від 12 по 15 років (ця вікова категорія потребує вакцинації Pfizer). А щоби вийти на такі показники, необхідно до кінця року не тільки закупити ще кілька десятків мільйонів доз тих чи інших вакцин, а й організувати масове щеплення і зламати опір бодай частини палких адептів «Спутник V» серед медиків, освітян й інших категорій населення, для яких вакцинація є обов’язковою. Чи реально це? Тут далеко не все залежить від нового очільника МОЗ – без виділення належних коштів і «ввімкнення» адміністративних важелів не обійдешся. А на додачу потрібна ефективна пропаганда у мас-медіа; зрозуміло, що на палких адептів «русского мира» вона не подіє, але ж є чимало таких, що коливається між вірою у московські побрехеньки та довірою до власної держави.