Мобілізація: російська влада порушила соціальний договір

Я не відкрию «Америку», якщо нагадаю, що на пострадянському просторі між населенням та державою все ще діє якийсь соціальний договір. Наприклад, населення країни вдає, що сплачує податки, натомість держава вдає, що медицина та освіта для населення безкоштовні.

Іноді цей «соціальний договір» дає збій.

Наприклад, в Україні населення вдавало, що платить за добрі дороги, а натомість держава вдавала, що ці дороги ремонтує. При Зеленському стався збій у системі, коли ці дороги стали справді кращими. Те, що ми зараз спостерігаємо в Росії, дедалі більше віддаляється від поняття «соціальний договір».

По-перше, стало зрозуміло, що санкції не просто працюють, а вони позбавляють росіян роботи: брехлива статистика Росстату стверджує, що безробіття на історичному мінімумі, чого не скажеш за соціальною обстановкою у Москві та Пітері.

По-друге, незважаючи на високі ціни на нафту, є просідання соціальних стандартів в Росії. Планова індексація зарплат суттєво відстає від реальної споживчої інфляції, що є наслідком санкцій. Світовий розподіл праці та глобальна конкуренція – зовсім невипадкові явища у світовій економіці. Не секрет, що банани сьогодні можна вирощувати і в Норильську чи Магадані, технології дозволяють це, питання лише в ціні. У Гондурасі банани все одно будуть дешевшими ніж у Магадані. Коли санкції вбили імпорт до Росії, а економічна влада цієї країни зраділа імпортозаміщенню, то результатом цього стала інфляція. Товари, які вдалося замінити російськими аналогами, стали коштувати дорожче. Потребкорзина подорожчала приблизно на 40%, хоча за офіційною версією – лише на 15%.

І тут приходить звістка про мобілізацію. На вимогу якогось «директора СРСР» росіянин з Далекого Сходу чи Уралу має кинути свою роботу і піти вмирати за Херсон чи за Маріуполь, чи за Донецьк. Дуже сумнівна перспектива для людей, які і на карті показати, де ці міста бодай приблизно знаходяться, не одразу зможуть. Оголошенням мобілізації російська влада порушила соціальний договір. Досі регіони не лізли у федеральну політику, а федеральний центр давав спокійно жити регіонам. Судячи із середньої зарплати в Чечні, Дагестані чи Забайкаллі, не можу сказати, що вони могли жити добре, але передбачувано не мали голодувати. І раптом за 2-3 дні все змінилося.

Крім того, що стало значно складніше знайти роботу, а потім значно проблематичніше утримувати сім'ю на зароблене, директор СРСР зажадав перейти з умовних 60 тис. рублів на 30 тис. рублів і дав «нову роботу», повернутися живим і здоровим з якої вельми проблематично.

Це не просто порушення соціального status quo, це агресивний напад на економіку домогосподарств Росії. Рівень економічного колапсу буде усвідомлений населенням сусідньої країни лише через 2-4 тижні (є такий грішок за пострадянським простором як інертність сприйняття). А поки влада Росії заливає пильність населення PR на федеральних телеканалах, а призовників – горілкою.

Я не глибокий «фахівець з Росії» і не беруся передбачити точну реакцію населення РФ у розрізі регіонів на порушення владою соціального status quo. Але все ж таки вважаю, що влада Росії вперше з 1917 року максимально підвищила ймовірність розпаду цієї країни.