«Покрокова ескалація» Заходу. Чи зможемо ми так перемогти?

Сто мільйонів разів писав про це, але, мабуть, потрібно періодично повторювати, щоб не забувалося.

Коли ядерних країн побільшало, ніж одна, а це сталося 74 роки тому, почали прописуватися алгоритми, коли можна/потрібно застосовувати ядерну зброю, і «техніка безпеки» – що робити, щоб її не застосував противник.

Деякі речі спливають на поверхню, а деякі ми можемо тільки здогадуватися.

Наприклад, у Росії є концепція «ескалація для деескалації» – у критичній ситуації пальнути по не особливо населеній території противника порівняно невеликим ядерним зарядом і поставити ультиматум: «робіть те й те, а то пальнем всерйоз».

Зет-патріоти регулярно оргазмують від думки, що таке можливо. «Країна з ядерною зброєю не може програти!» Але їхні вологі мрії так і лишаються мріями.

Адже історія стає складнішою, якщо поруч із противником виявляється хтось досить сильний, щоб сказати – а ми у відповідь пальнемо неядерною зброєю, але дуже боляче. Наскільки я розумію, щось у цьому дусі США донесли Росії восени 2022 року. Це моє припущення, яке я вже викладав, а нещодавно про факт такого попередження згадував і польський міністр закордонних справ.

Крім того, існує і тактика, блискуче показана в серіалі «Так, прем'єр-міністр», яку назвали «тактика салямі».

Її суть – діяти поступово, щоб кожен конкретний невеликий крок не призвів до ядерного загострення.

Ці кроки ми й спостерігаємо два з лишком роки. Асортимент зброї, що надається, і область її застосування поступово розширюються.

По суті це «покрокова ескалація», яка у нашому медійному просторі представляється у вигляді дитсадківського протистояння «хорошого Блінкена та поганого Саллівана».

Впевнений, в адміністрації Білого дому справді проходять дискусії щодо доцільності переходу на інший рівень, але ці дискусії – коли на нього переходити, а чи не переходити взагалі. І не з усіх питань список «есклаторів» та «деескалаторів» однаковий. Іноді вони міняються місцями.

І насамкінець для тих, хто зараз вигукує: «млинець, навіщо це все, я точно знаю, що не пальне!»

Пропоную цим екстрасенсам згадати, що десятиліттями купа людей, завданням яких було все продумати, а не просто тицьнути пальцем у небо, писали та переписували безліч алгоритмів поведінки. Тому що ціна помилки надто висока, і вона компенсує низьку ймовірність події.

Російська рулетка – чудова гра, коли її дивишся по телевізору. Але насправді, навіть якщо шанс смертельного пострілу один із ста, грати в неї мало хто захоче.