Дихаю вільно. Луганчанин, який лише тепер переїхав до Києва, поділився враженнями

Вчора на Хрещатику зустрів земляка-луганчанина.

Я сидів на лавці, розмовляючи скайпом з сином, він підійшов і обережно спитав, чи можна зі мною поговорити. Я не дуже люблю розмовляти з незнайомими, але майже ніколи не відмовляю, адже навіть те, що тобі не подобається, може комусь допомогти. Це один з моїх гуманістичних принципів.

З‘ясувалося, що не так давно земляк зміг продати квартиру в Луганську і переїхати до Києва. Коли я спитав, яка причина переїзду, він відповів шикарною фразою:

- Жить сейчас в Луганске - это как обедать в туалете. В принципе, можно, но что-то не то.

Я зафіксував цей афоризм, ми ще хвилин п‘ять потеревенили про наш колишній порт приписки, потім я залишив контакт на випадок крайньої необхідності і поцікавився, чим він планує займатися. Відповів, що ходить по співбесідах, що роботи тут достатньо, тож настрій оптимістичний. І вже коли ми прощалися, він сказав:

- Знаете, я сейчас практически бомж, а хорошо. Дышать могу свободно. Никогда не думал, что это настолько важно.

Вже їдучи в метро, я згадав ці слова і подумав, що в широкому сенсі люди діляться на тих, кому важливо дихати вільно, і тих, кому ні. Всі інші фактори - вторинні.