Як борці з корупцією в Україні увійшли в клінч одне з одним

Публічним скандалом завершилася спроба детективів Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) провести операцію під прикриттям. СБУ і ГПУ затримали детектива НАБУ, який намагався спровокувати на хабар заступницю голови Державної міграційної служби. Ця подія стала етапною в цілій низці взаємних звинувачень між силовими відомствами країни, які опинилися по різні «барикади» одне з одним.

Боротьба під прикриттям і без нього

Сім місяців тому НАБУ взялося за керівництво Державної міграційної служби (ДМС), яка підконтрольна МВС України. За інформацією детективів, у системі видачі паспортів і громадянства іноземцям існувала корупційна складова. Під підозру потрапила перша заступниця глави ДМС Діна Пимахова. Агент НАБУ, увійшовши в довіру, записував з нею розмови, обговорював суми хабарів і схеми «вирішення питань». Але в підсумку хтось із Служби безпеки України «злив» Генеральній прокуратурі інформацію про прослуховування підозрюваної. В результаті під час спроби спровокувати на хабар СБУ і ГПУ затримали не пані Пимахову, а детектива-антикорупціонера.

Відразу ж після інциденту СБУ, НАБУ і ГПУ почали публічно з'ясовувати, хто з них правий, а хто винен. Здавалося, ось-ось і силовики в камуфляжі вирушать в офіси один до одного, щоб з'ясувати стосунки. Але ситуацію розрядив генеральний прокурор Юрій Луценко, який, покартавши детектива-антикорупціонера, спробував розставити крапки над «і» в цій історії. Щоправда, кожна зі сторін залишилася при своєму. НАБУ говорить про існування цілої корупційної мережі в міграційній службі. Керівництво останньої - про незаконні дії детективів.

Спроба Луценка «обнулити» ситуацію, напевно, не вирішить конфлікту, який сьогодні існує між силовими відомствами. Справді, це зняло напругу між ними, але тільки до якоїсь чергової спецоперації під прикриттям. Виявляється, що замість спільної боротьби проти корупції НАБУ, МВС, СБУ і ГПУ воюють один з одним. Підсумком такої боротьби може стати повна дискредитація влади. Як всередині України, так і за її межами.

«Нові» проти «старих»

Здавалося, що поява два роки тому двох антикорупційних відомств - Національного антикорупційного бюро та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) - раз і назавжди розставить всі крапки в боротьбі з українськими корупціонерами. Тоді навряд чи хтось міг собі уявити публічний конфлікт між «новими» і «старими» антикорупційними органами. Непорозуміння між НАБУ і ГПУ, які траплялися за цей час, зазвичай списували на неузгодженість дій, але не більше.

Та цього року стало остаточно зрозуміло: конфлікт між «новими» і «старими» відомствами неминучий. Для перших, які отримали певну незалежність від всіх інших, справа честі - продемонструвати свою ефективність. Для других - «нові» становлять потенційну загрозу, оскільки і СБУ, і ГПУ, і МВС все ж є частиною тієї самої системи влади, яка породила в Україні ганебне явище під назвою «корупція».

У конфлікті, за розвитком якого ми сьогодні спостерігаємо, неминуче переможе здоровий глузд. Українське суспільство, зробивши величезний крок після Євромайдану, вимагає від влади більшого, ніж та може дати. Всі розуміють, що жити по-старому ніхто більше не хоче. Ось лише жити по-новому влада тільки вчиться. У тому числі й боротися з корупцією. Ймовірно, інстинкт самозбереження все ж змусить її робити це ретельніше. Якщо цього не робитимуть спеціальні органи, цим може зайнятися вулиця. І тоді ця боротьба буде справді кривавою.

Чому мовчить арбітр?

У всій цій історії тривалого протистояння між «новими» і «старими» силовими органами, які ведуть боротьбу з корупцією в Україні, забракло активного слова Петра Порошенка. Керівники Генеральної прокуратури й Служби безпеки призначаються парламентом за його подання. Два відомства, підлеглі президенту, вступили в жорсткий клінч з НАБУ. А сам глава держави не поспішає втручатися в конфлікт. Що й викликає щирий подив. Адже слово президента як гаранта було і залишається вагомим в Україні.

Чому ж Петро Порошенко як головнокомандувач в більшості випадків намагається не помічати очевидного конфлікту між силовими відомствами? Адже в умовах війни подібні чвари дуже небезпечні для стабільності всередині держави. Президент обрав вичікувальну позицію. Мовляв, усі антикорупційні органи країни - незалежні і можуть сприйняти його слова як тиск. Хоча, очевидно, він і досі сподівається на мирне співіснування «нових» і «старих» антикорупціонерів - двох систем, які навряд чи вже знайдуть спільну мову між собою.