Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Аналіз передвиборчої програми Юлії Тимошенко

    • Тарас Кузьо

      Науковий співробітник Центру трансатлантичних відносин (ЦТВ) Школи фундаментальних міжнародних досліджень (ШФМД) при Університеті Джонса Гопкінса

    • Розсилка
    <p>Чи буде Тимошенко й надалі вкрай мляво підтримувати реформи і критикувати МВФ?</p> - Аналіз передвиборчої програми Юлії Тимошенко

    Чи буде Тимошенко й надалі вкрай мляво підтримувати реформи і критикувати МВФ?

    Тимошенко, як і інші популісти зі США, Польщі, Угорщини й інших країн дає підстави сумніватися у її відданості демократичним цінностям

    Юлія Тимошенко почала свою передвиборчу кампанію першою серед усіх кандидатів на посаду президента і, згідно з оцінками кількох українських НУО, вже витратила на неї більше інших. Тимошенко давно очолює передвиборчі рейтинги й має хороші шанси перемогти в другому турі президентських виборів, які відбудуться в третю неділю квітня.

    Результати британського референдуму щодо виходу з ЄС і виборів президента США у 2016 році змушують нас ставитися до даних соціологічних опитувань за кілька місяців до голосування обережно. Однак, оскільки Тимошенко очолює рейтинги президентських кандидатів, важливо проаналізувати сім ключових сфер її передвиборчої програми, аби зрозуміти, яку політику вона впроваджуватиме, якщо її оберуть главою держави. До цих сфер належать такі:

    • Ставлення до демократизації та верховенства права в Україні.
    • Обмеження впливу олігархів.
    • Зниження ціни на газ і комунальних тарифів.
    • Ставлення до реформ, які вимагає МВФ.
    • Зовнішня політика.
    • Мирні переговори з Росією.
    • Відновлення Будапештського меморандуму й залучення до переговорів Китаю.

    По-перше, Тимошенко – знову-таки, як і інші популістизі США, Польщі, Угорщини й інших країн – дає підстави сумніватися у її відданості демократичним цінностям.



    Суспільна недовіра щодо того, чи дійсно Тимошенко є прихильницею демократичної системи в Україні, має давнє коріння, і їй досі не вдалося позбутися цих підозр. У 2008–2009 роках Тимошенко й лідер Партії регіонів Віктор Янукович вели переговори про створення широкої коаліції, яка би дозволила їм надовго зберегти владу. На президентських виборах 2010 року для багатьох громадян це стало причиною зайняти позицію «проти всіх», адже вони не бачили різниці між двома кандидатами, які пробилися до другого туру виборів.

    В аналітичній статті Ростислава Аверчука для «Vox Ukraine» ідеться: «На пострадянському просторі справді спостерігається схильність до зосередження влади у президентських системах із переходом до автократії та пригніченням розвитку парламенту і політичних партій. Проте запропонована Тимошенко «канцлерська» система, ймовірно, зосередить владу набагато сильніше, ніж це, принаймні формально, можливо у будь-якій президентській системі. Адже лідер партії, що матиме гарантовану більшість у парламенті, фактично буде обиратись на посаду прем’єра народом – і не існуватиме жодного іншого сильного центру політичної влади».

    Аналітик «Vox Ukraine» продовжує: «В таких умовах депутатів, ймовірно, буде досить легко контролювати, використовуючи як «імперативний мандат», так і необмежений доступ до політичних нагород. Це далі пригнічуватиме розвиток внутрішньопартійної демократії і посилюватиме їхню залежність від особистості лідера. Така політична система може не поступатись за концентрацією влади «суперпрезидентським» Білорусі, Казахстану та Росії. І саме їй може бракувати стримувань та противаг».

    Тому незрозуміло, чи Тимошенко насправді підтримує парламентську форму правління (поширену в країнах ЄС) або ж їй більше до вподоби президентська модель (притаманна країнам Євразії).

    По-друге, хоча всі українські партії (навіть комуністи й націоналісти) отримують фінансування від олігархів, під час виборів усі вони виголошують антиолігархічні гасла. Навіть Петро Порошенко говорив про «деолігархізацію». Українські виборці також вважають боротьбу з корупцією і впливом олігархів пріоритетною задачею, однак вони не вірять політикам, які заявляють про свій намір очолити цю боротьбу.

    Після Помаранчевої революції багато членів СДПУ(о) приєдналися до БЮТ. До 2010 року фінансову підтримку Тимошенко надавав Сергій Тарута через «Індустріальний союз Донбасу», і на виборах того року штаб-квартира Тимошенко розташовувалася в готелі «Hayat», яким володів Тарута. Згідно зі свідченнями політтехнолога Василя Базіва, одним зі спонсорів виборчої кампанії Тимошенко в 2010 році був Віктор Медведчук.

    На виборах 2019 року Тимошенко також має значні фінансові ресурси, завдяки чому вона вже витратила найбільше серед усіх кандидатів у президенти. Цього разу фінансову підтримку Тимошенко надає Ігор Коломойський, який заявляв про це публічно.

    Як свідчить розгорнуте дослідження економічного рейдерства в Україні, проведене керівником Інституту Кенана Метью Рожанскі, Коломойський – найбільший корпоративний рейдер України. Завдяки контролю над «Приватбанком», який зрештою націоналізували у 2016 році, йому вдалося відмити 5,5 млрд доларів. Крім того, у 2008 році Тимошенко, будучи прем’єр-міністром, дозволила Коломойському отримати фактичний контроль над державною компанією «Укрнафта», яка давала йому корупційні надприбутки до того часу, як держава повернула її собі протягом 2014–2015 років.

    Тому питання про те, як Тимошенко збирається виконувати свою передвиборчу обіцянку змінити «кланово-олігархічну модель управління» й боротися з олігархами, лишається відкритим.

    По-третє, на вже відомих білбордах Тимошенко обіцяє знизити ціну на газ і комунальні тарифи вдвічі. Зрозуміло, що високі тарифи, низькі зарплати та пенсії й інфляція становлять для виборців другу за значимістю проблему після війни на Донбасі. «Ми знизимо ціну на газ удвічі, і це рішення стане першим кроком нового президента. Відповідно, так само буде знижено тариф на теплопостачання і гарячу воду, що буде означати суттєве зниження видатків населення на комунальні послуги», – сказала Тимошенко в ефірі програми «Право на владу» на телеканалі «1+1».

    Тимошенко пропонує тільки один варіант, як можна виконати цю передвиборчу обіцянку: збільшити обсяг видобутку українського газу та продавати його населенню за дешевою ціною. Однак вона не пояснює, як уряд збирається змусити приватні компанії продавати власний газ за ціною, нижчою за ринкову. Двома іншими способами зниження комунальних тарифів є повернення до бюджетних дотацій і отримання кредиту від Росії.

    Використання будь-якого із цих способів – державне регулювання, бюджетні дотації й іноземні кредити – означатиме повернення до поганих управлінських практик минулого. У 2005 році Тимошенко на посаді прем’єр-міністра намагалися врегулювати ціни на бензин, що призвело до катастрофічних наслідків.

    Хоча зниження ціни на газ і комунальних тарифів є однією з ключових обіцянок передвиборчої кампанії Тимошенко, невідомо, як вона збирається її виконувати.

    По-четверте, фракція партії Тимошенко «Батьківщина» підтримує реформи найгірше серед усіх п’яти проєвропейських парламентських фракцій, а її критика МВФ не менш завзята, ніж у «Опозиційного блоку». Про це слід пам’ятати, адже минулі вчинки є дороговказом майбутніх рішень.

    Деякі західні експерти з України, наприклад лондонський інвестиційний банкір Тімоті Еш, вважають, що Тимошенко стане прагматичною, якщо її оберуть президентом. Після свого грудневого візиту до Києва Еш написав: «Імовірно, що Тимошенко швидко обмежить свої популістські апетити, відмовившись від планів знизити ціну на газ та звільнити керівника Національного банку». Інакше кажучи, це означатиме, що Тимошенко – як і всі популісти – використовує популістські гасла лише для збільшення популярності серед виборців, однак відмовиться від них, як тільки її оберуть.

    Після 2014 року Тимошенко й «Батьківщина» протидіяли практично всім реформам, які в обмін на фінансову підтримку вимагав МВФ. У рейтингу підтримки реформ від «Vox Ukraine» «Батьківщина» займає останнє, п’яте, місце серед усіх проєвропейських фракцій. У такому ж рейтингу серед 423 депутатів сама Тимошенко посідає вкрай низьке 330-е місце. «Опозиційний блок», «Батьківщина» й Радикальна партія демонструють найнижчий рівень підтримки децентралізації – однієї з найважливіших реформ останніх років.

    Чи буде Тимошенко й надалі вкрай мляво підтримувати реформи і критикувати МВФ?

    По-п’яте, Тимошенко й «Батьківщина» несамовито критикують МВФ і водночас називають себе проєвропейськими політиками. Однак ЄС, США і Світовий банк не надають фінансової допомоги країнам, які не домовилися про співпрацю з МВФ. Тимошенко так і не пояснила, де Україна братиме фінансову допомогу, якщо відмовиться співпрацювати з МВФ.

    У Вашингтоні Тимошенко сприймають із великим занепокоєнням, зважаючи на відсутність її чіткої позиції щодо низки важливих питань внутрішньої й зовнішньої політики. Партія Тимошенко «Батьківщина» не демонструє вираженої підтримки реформ і навіть протидіє деяким ключовим перетворенням, які необхідні для виконання умов МВФ і США. Вочевидь, Тимошенко хоче вбити двох зайців одним пострілом, отримуючи фінансову допомогу від Заходу без виконання поставлених ним умов. Холодне ставлення до МВФ притаманне також іншим кандидатам у президенти України, зокрема Анатолію Гриценкові.

    Хоча Тимошенко та її партія «Батьківщина» критикують МВФ і його політику обумовленості, вони підтримують членство в ЄС. Однак США і ЄС пропонують фінансову допомогу країні тільки після того, як вона домовиться про співпрацю з МВФ, тому критика однієї організації й підтримка іншої з вуст Тимошенко суперечать одне одному. Із 2014 року ЄС надав Україні мільярди євро у вигляді кредитів і грантів, а минулого року виділив 600 млн євро, аби стабілізувати фінансову ситуацію в країні. МВФ погодив виділення пакету допомоги Україні обсягом у 3,9 млрд доларів наприкінці 2018 року.

    Риторику Тимошенко, спрямовану проти МВФ, доповнює її прихильність до економічного ізоляціонізму. За її словами, «слід покладатись виключно на власні сили, а не на поради ззовні». «Якщо вам хтось скаже, що у світі всі очікують Україну як сильного і потужного конкурента – із її землею, надрами, інтелектом української нації, – це неправда. Адже сьогодні конкуренція у світі жорстка і часом жорстока, і ніхто не хоче піднімати країну, окрім нас самих», – сказала Тимошенко.

    Водночас ізоляціонізм і закритість до порад ззовні прямо суперечать задекларованим цілям Тимошенко й «Батьківщини» щодо приєднання до НАТО і ЄС. Будь-яка країна, що прагне стати членом цих міжнародних організацій, повинна реалізувати комплексні реформи і заради цього дозволяє Брюсселю втручатися у власні внутрішні справи.

    Суперечливі позиції Тимошенко залишають відкритим питанням про те, чи буде її зовнішня політика продовженням прозахідної одновекторності Віктора Ющенка і Петра Порошенка або ж поверненням до багатовекторності колишнього президента Леоніда Кучми.

    По-шосте, Тимошенко бракує зрозумілої позиції щодо Росії, внаслідок чого 28% українців переконані, що саме її Росія хоче бачити наступним президентом України. У 2008 році Тимошенко відмовилася засудити російське вторгнення в Грузію в унісон з іншими українськими й західними політиками, а натомість заблокувала оприлюднення гострої заяви, яку підготували Григорій Немиря й американський політичний консультант Рон Слімп.

    Подібно до того, як українці сумніваються у її відданості демократичним цінностям, Тимошенко також не може позбутися підозр щодо тісних відносин із Росією. Як засвідчило інтерв’ю ведучого телеканалу «ВВС» Стівена Сакура з нею, українці оцінюють її погляди на відносини з Росією вкрай неоднозначно.

    Хоча антивоєнний популізм у своїй агітації використовують багато кандидатів у президенти, багато хто переймається питанням, чи не укладе Тимошенко ще одної невигідної угоди з Росією щодо Донбасу (на кшталт газового контракту 2009 року), якщо стане президентом.

    По-сьоме, пропозиція Тимошенко залучити Китай до переговорного процесу щодо врегулювання конфлікту на Донбасі спричинила неабияке занепокоєння під час її нещодавнього візиту до Вашингтона. Китай, який непохитно захищає власну територіальну цілісність, зокрема право на Сіньцзян, Тибет і Тайвань, у питанні Криму став на бік Росії.

    Залучення Китаю до переговорів – частина програми Тимошенко щодо відновлення та розширення дії Будапештського меморандуму 1994 року з метою досягнення миру на Донбасі. Однак, як я вже писав раніше, запропонована Тимошенко формула «Будапешт плюс» зовсім нереалістична.

    Навіщо Тимошенко просуває ідею долучити до переговорів Китай – країну, яка або голосувала в унісон із Росією, або займала нейтральну позицію, однак із 2014 року жодного разу не підтримала Україну й не засудила російську агресію?

    Тимошенко – не єдина кандидатка на виборах президента України із привабливими обіцянками і суперечливими позиціями. Однак саме вона наразі очолює рейтинги президентських кандидатів, маючи добрі шанси перемогти на виборах, тому нам слід вивчити її пропозиції ще до дня виборів.

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Денис Казанський
    Денис Казанський

    Журналіст

    Кирило Сазонов
    Кирило Сазонов

    Політичний оглядач

    Ігор Ейдман
    Ігор Ейдман

    Соціолог

    Ірина Геращенко
    Ірина Геращенко

    Народний депутат України, віце-спікер

    Тарас Чорновіл
    Тарас Чорновіл

    Журналіст, політичний діяч

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ