Чому не варто голосувати за Тимошенко на виборах 2019 року

Українці подекуди дивуються, чому я змінив свою думку про Юлію Тимошенко й не підтримую її на виборах 2019 року. Очевидно, вони схильні вважати, що, ставши прихильником якого-небудь політика, ти вже не маєш права передумати, і не беруть до уваги, що люди здатні змінювати свої погляди. На виборах у Великій Британії я голосував і за консерваторів, і за лейбористів. Іноді це було стратегічне голосування, наприклад у 1980-х роках, коли я проголосував за Консервативну партію, аби не допустити приходу до влади крайніх лівих із Лейбористської партії. Сьогодні, якщо Лейбористська партія підтримає проведення повторного референдуму щодо Брекзиту, я з важким серцем проголосую за неї.

Під час виборів президента в Україні 2010 року я не поділяв позиції Віктора Ющенка «проти всіх», яка, зрештою, допомогла Вікторові Януковичу перемогти. Стратегічне голосування проти Януковича (тобто за Тимошенко) було єдиним логічним рішенням, аби завадити донецькій мафії здобути владу в країні.

На цьогорічних виборах негативні голоси підуть до Порошенка, а не до Тимошенко, як це було у 2010 році – якщо, звісно, вони обоє потраплять до другого туру. До Тимошенко, як і до інших популістів, неможливо ставитися байдуже: її або обожнюють, або ненавидять. Мої друзі, які проголосували «проти всіх» дев’ять років тому, не жалкують про своє рішення, бо їхня відраза до Тимошенко була й лишається вкрай сильною. Популістам на кшталт Тимошенко дуже важко привабити невизначених виборців або переманити виборців із опозиційного табору.

Порівнюючи з 2010 роком, Тимошенко сьогодні перебуває у стані стагнації, тому я більше не можу її підтримувати. Вона сповнена люті, експлуатує соціалістичні й популістські погляди та повністю заплуталася у своїх зовнішньополітичних пріоритетах. Я можу проголосувати лише за тих кандидатів, які підтримують реформи, європейську інтеграцію, декомунізацію та втечу України від «русского мира».
Своєю злістю Тимошенко нагадує мені Гілларі Клінтон, яка зазнала поразки на президентських праймеріз Демократичної партії у 2007 році та на виборах президента США у 2016 році. Вона зарозуміло вважала, що єдина заслужила стати президентом США. Тимошенко так само сповнена самовпевненості й безапеляційних претензій на президентське крісло. Ця риса яскраво проявилася в лютому 2014 року, коли вона неправильно прочитала настрої учасників Євромайдану, вдягнувши високі підбори в інвалідному візку. Тимошенко, вочевидь, розлючена, що попри ранній початок своєї виборчої кампанії й гігантські витрати на неї її рейтинг ніколи не піднімався до рівня 30%, а за останні три місяці навіть упав. П’ять із шести останніх соціологічних опитувань показують, що вона поступається і Володимирові Зеленському, і Петрові Порошенку.

Нинішні політичні пропозиції Тимошенко також більш соціалістичні й популістські, ніж під час президентства Януковича. Тимошенко та її партії – БЮТ і «Батьківщина» – завжди представляли ліве крило українського політичного спектру, однак ніколи не мали такого лівацького ухилу, як протягом останніх п’яти років, коли їхні позиції більше нагадують колишню Соціалістичну партію Олександра Мороза. Згідно з підрахунками «Vox Ukraine», у половині випадків розгляду реформаторських законопроектів у парламенті «Батьківщина» голосувала в унісон із проросійським «Опозиційним блоком».

Згідно з даними «Vox Ukraine», після Євромайдану «Батьківщина» й Радикальна партія дуже кволо підтримували реформи в парламенті. У рейтингу 423 народних депутатів за рівнем підтримки реформаторських законопроектів Тимошенко посідає низьке 330-е місце. Тимошенко й «Батьківщина» завзято критикували багато реформ із популістських позицій, зокрема пенсійну й медичну, і надавали вкрай мляву підтримку антикорупційній і судовій реформам. Дослідження «Vox Ukraine» також свідчить, що Тимошенко, Олег Ляшко й Вадим Рабінович найбільше з-поміж усіх політиків брехали про медичну реформу.

Тільки 14 із 20 депутатів «Батьківщини» проголосували за створення Вищого антикорупційного суду. Серед тих, хто утримався, були ключові соратники Тимошенко Сергій Власенко і Григорій Немиря. «Батьківщина» не підтримувала децентралізацію й була головним опонентом запровадження ринку землі й підвищення комунальних тарифів. Тимошенко, зокрема, започаткувала збір підписів для проведення референдуму, аби заборонити продаж земель сільськогосподарського призначення, і пообіцяла знизити ціну на газ удвічі, якщо її оберуть президентом.
Окрім соціалістично забарвленої критики реформ, «Батьківщина» також демонструє антизахідну ксенофобію, яка нічим не відрізняється від риторики спадкоємця Партії регіонів – «Опозиційного блоку». Зокрема, Тимошенко постійно звинувачує МВФ у намірі принести «геноцид» в Україну, а її останні закиди в бік виконувачки обов’язків Міністра охорони здоров’я Уляни Супрун, яку вона постійно закликає відправити у відставку, були просто огидними: Тимошенко заявила, що Супрун «прислали іноземці», аби «ставити експерименти на українцях». Популізм саме такого ґатунку приніс катастрофу в колись найбагатшу країну Латинської Америки Венесуелу.

Антизахідна ксенофобія Тимошенко є свідченням її ненадійності та однією із причин її високого негативного рейтингу. Популісти, як ми бачимо на прикладі президента США Дональда Трампа, постійно брешуть і перебільшують, однак Тимошенко перевершила їх усіх. У кожному дослідженні «Vox Ukraine» Тимошенко отримує звання найбільшого брехуна й маніпулятора української політики.

Антизахідна ксенофобія і хронічне лицемірство Тимошенко проявляє себе і в її непослідовних поглядах на зовнішню політику й оборонну сферу. Автор цієї статті, громадянин Великої Британії, п’ять разів відвідував зону бойових дій, тоді як Тимошенко донедавна не бувала там жодного разу, згадавши про це тільки під час виборів. Крім того, за останні п’ять років вона жодного разу не звинуватила Володимира Путіна в збройній агресії чи інших формах гібридної війни проти України.

Ба більше, пропозиція Тимошенко долучити Китай до переговорів щодо врегулювання конфлікту на Донбасі й відновити дію Будапештського меморандуму 1994 року виглядає не тільки нереалістично, а й вельми підозріло. Китай жодного разу не підтримав Україну під час голосувань щодо Донбасу і Криму в Раді безпеки ООН: він або голосував в унісон із Росією, або утримувався. Крім того, лобіювання інтересів Китаю з боку Тимошенко непокоїть США і здатне зіпсувати стратегічне партнерство США й України, адже адміністрація Трампа гостро критикує економічну й військову політику Китаю.

Подібна ситуація і з кризою у Венесуелі: Китай підтримує Росію, тоді як Україна – США, Канаду і ЄС. Залучення Китаю до переговорів лише посилить позиції Росії.

Тимошенко не відразу підтримала рішення змінити українську конституцію, аби включити туди положення про курс держави на членство в НАТО і ЄС. Тому не дивно, що передвиборча програма Тимошенко 2019 року не містить згадок про мету приєднання до НАТО і ЄС.

Тимошенко у 2019 році значно відрізняється від себе зразка 2010 року. Вона виглядає більш сердитою, а її пропозиції – більш популістськими й соціалістичними. Їхня реалізація поверне в Україну політичну нестабільність на кшталт тієї, яка настала після Помаранчевої революції. Водночас її суперечливі ініціативи у сфері зовнішньої політики й безпеки загрожують відновленням багатовекторності періоду правління Януковича. Її нездатність працювати й досягати компромісів із іншими політичними лідерами та політичними групами може занурити Україну в хаос, що дозволить Росії втрутитись у внутрішні справи України та відновити свій вплив усередині країни.

Усі наведені вище причини свідчать, що Тимошенко непридатна для того, щоб очолювати Україну до 2024 року, бо її президентство зруйнує досягнення останніх п’яти років. Саме тому я не підтримую її кандидатуру на цьогорічних виборах.