Ми не переможемо Росію, якщо будемо її меншою копією

Ми розв'язуємо не ті проблеми, які маємо, а ті, які розуміємо (сказала данська філософиня Лене Андерсен).

Приклади маємо щодня. Ось і знову.

Маємо проблему: окремі народні депутати зловживають поїздками за кордон на відпочинок.

Можливе рішення: вдосконалити систему відряджень, щоб не давала збоїв, а депутатам пояснити, щоб не намагалися її зламати. Бо ж є десятки депутатів, реально включені в дипломатичні процеси. У нас дипломатія – надзвичайно важлива частина війни, в яку включені міністри, члени парламенту, митці, підприємці, вчені, публічні інтелектуали тощо.

Це проблема, яку маємо, та її можливе рішення.

Натомість розуміємо: депутати їздять, а мають сидіти вдома й працювати.

Рішення: будемо випускати по дзвінку.

Іншими словами, інституцію, яка працює з недоліками, замість покращувати просто скасовуємо, заміняючи на рішення однієї людини.

І так щодня в усьому.

Нагадаю: у війні перемагає та сторона, керівництво якої здатне вирішувати складніші управлінські завдання. Бо де взяти гроші, зброю і людей для перемоги – це управлінські завдання.

Треба збільшувати спроможність інституцій, а не зменшувати. Будувати інституції, а не руйнувати.

Для того потрібне складне довгострокове мислення, компетентні люди, здатність їм делегувати й довіряти. Здатність керувати процесами, а не людьми, що вміє кожен власник малого бізнесу, який пережив стадію життєвого циклу «Давай-давай» (термін Адізеса). «Синя» культура правил і систем, а не «червона» культура вказівок і доручень.

Ми не переможемо Росію, якщо будемо її меншою копією.